Я погана господиня, а ще ображаю чоловіка. Надія Валеріївна щиро не розуміє, як він зі мною живе, ще й дітей приживає.

Не пощастило Валері! Я зламала йому життя і продовжую це робити, думаючи не головою, а тим, що нижче.

У нас із чоловіком двоє дітей, третя на підході, вже тридцять третій тиждень. Мої батьки раді, онуку чекають. Батько Валери радий, теж внучку чекає.

Ми з Валерою щасливі: у нас хлопчаки, дуже хотіли доньку, коли стать впізнавали, кулачки тримали. Одна тільки Надія Валеріївна сидить і оплакує долю бідного Валери!

З грошима у нас все добре, житло є, машина велика є, дача є. Живемо нормально, сини добре навчаються, друзів та подруг багато, з ріднею відносини відмінні – за винятком свекрухи!

Ми ні від кого не залежимо, самодостатні, шкідливих звичок не маємо. Якщо тільки я – вічно в положенні ходжу! Це, на думку свекрухи, мої погані звички.

Знаєте, як свекруха зрозуміла, що я псую життя її синові? Це відбулося не тоді, коли вона мене вперше побачила.

Не в день, коли ми з Валерою побралися. І не в день, коли у нас з’явився другий син. Це був той самий день, коли Надія Валеріївна розплющила очі й, зуміла зазирнути під мою маску гарної господарки, зразкової дружини, та дбайливої ​​матері.

Того дня на вулиці було +35. Ми зранку поснідали. Я збирала хлопчаків, а Валера мив посуд і мав прибрати їжу в холодильник. Зібравшись, ми на весь день поїхали в басейн.

На вулиці спека, а у закритому басейні було ідеально. Там дитяча зона була, де ми з чоловіком по черзі чергували біля дітей. Обідали там же у кафе.

Повечеряти вирішили вдома. Поки додому їхали, потрапили в пробку, тож у квартиру зайшли на початку дев’ятої.

Я пішла на кухню, займатися вечерею, а Валера мав випрати речі, які ми привезли після басейну. Я зайшла на кухню, та побачила, що наш сніданок все ще на плиті.

Мало того, каструля з картоплею та пательня з котлетами були відкриті. Пюре, як мені здалося, пахло, а на котлетах сиділа і нахабно дивилася на мене жирна муха. Зазирнула в холодильник: ні сиру, ні ковбаси, ані яєць.

– Я в магазин! – гукнула Валері, й пішла.

Поки зробила покупки, поки омлет із грибами та кольоровою капустою у духовці приготувала. За стіл ми сіли о двадцять п’ять хвилин на десяту.

Валера тільки взяв виделку в руки, як йому зателефонувала мати. Надія Валеріївна почула, що ми тільки сіли вечеряти, і прийшла в невимовний жах.

– Ви що, вже пізно! Онуки о десятій вечора спати повинні. Це не корисно для організму, спати з повним шлунком. Не допускай таких ситуацій!

Надія Валеріївна надіслала мені чергове повчальне повідомлення. Раніше я їх ігнорувала. Назви найкращих мийних засобів, посилання на супер-пупер швабри, рецепти – все це не викликало у моєму серці ні відгуку, ні обурення.

Але того вечора я була втомлена і трохи зла на Валеру через те, що він забув уранці прибрати їжу в холодильник. Тож я відповіла.

«Дякую Валері та його дірявій пам’яті за сьогоднішню пізню вечерю», – такою була моя відповідь свекрусі!

Напевно, страждай я психічними розладами, то почула б дзвін фанфар! Це відбулося! Відповідь отримана, привід дано! Це був перший чортів раз, коли я відповіла Надії Валеріївні!

Навіть при особистих зустрічах я посміхалася, слухала її з найцікавішим виразом обличчя, дякувала за поради та брехала, що обов’язково запам’ятаю і користуватимуся.

Я вважала, що поганий мир, кращий за добру гризню. Мені не важко було посміхнутися і зайвий раз промовчати, заради того, щоб не ставити Валеру між двох вогнів.

Те, що я вважала мудрістю, далекоглядністю та турботою про чоловіка, Надія Валеріївна сприймала, як слабкість. Напевно так, але точно не знаю.

Відповідь я отримала миттєво! І яку! В одну мить Надія Валеріївна перемогла: “Я – дно, недостойне її Валери!

Я погана господиня, бо хіба гарна посадить сім’ю вечеряти о десятій годині вечора! Я погана дружина, бо хіба гарна дозволить собі образити чоловіка! Я погана мати, бо хіба гарна наплює на здоров’я дітей!”

Валера теж матінку вислухав і сказав їй, щоб вона вийняла носа з нашого життя, і тримала свою думку при собі, та негайно вибачилася переді мною.

Надія Валеріївна гордо відмовилася. Вона ж ні в чому не була винна, це все я, а вона просто була шокована правдою, що відкрилася їй, і так сильно шокована, що не змогла промовчати. За правду ж не перепрошують, чи не так? Чи так?

Свекруха кілька днів намагалася істерити. Вона пригадала всі мої грішки, на які раніше благородно заплющувала очі, заради щастя Валери.

Але раз Валера глибоко нещасний і йому так капітально не пощастило з дружиною, то свекруха вирішила, що в неї більше немає права мовчки дивитись на те, як життя Валери на всіх вітрилах котиться у пекло.

Валера здивувався. Кілька днів матір послухав, зробив висновки й, поставив їй ультиматум:
– Або ти поводишся пристойно, або ми не спілкуватимемося!

Про які пристойності говорив Валера, якщо відбувалося таке? Його захомутали, одружили, дітей від нього зачали, експлуатують по дому та по життю, не цінують, не дбають… Коротше, потік у свекрухи дах!

Декілька років у нас же було спокійне життя! Хлопчаки підросли. А коли ми з чоловіком, як то кажуть, пішли за третім, у свекрухи зовсім обвалився дах!

Вона продовжила докучати моєму чоловікові дзвінками. Останній дзвінок його допік вкрай! Про що вони розмовляли не знаю, можу тільки припускати, а ось результат розмови чоловік мені повідомив:

– Не хоче нормально, нехай одна кукує!

І сидить, кукує. Ось що буває, якщо свекрухам не щастить із невістками! Як ви вважаєте, вечеря о десятій – це привід називати мене нікчемою? Чи це привід декому відвідати психіатра?

КІНЕЦЬ.