Для мене приїзд свекрухи прирівнюється з двома ремонтами, переїздом та пожежею. Вона постійно думає, що знає все найкраще і старанно несе свої знання невдячному людству в моєму обличчі.

Її приїзд у гості для мене обумовлюється перестановкою, перекладанням речей з місця на місце і повчальними промовами, що тепер уже все правильно, а мені треба її уважніше слухати.

Слава Богу, ми живемо відносно далеко від свекрухи – до нас їй їхати годин пʼять на поїзді, а то каталася б вона до нас щодня, а ми з чоловіком не прожили б і півроку. Після кожного приїзду його мами ми ще тиждень розгрібаємо наслідки та з’ясовуємо стосунки. А приїжджає вона останні три роки майже щомісяця. Єдиний час, коли вона сиділа вдома і не рипалася, був карантин, хоч якась користь від цієї події.

Ми з чоловіком живемо у квартирі, яку мені залишила бабуся. Там був старенький ремонт, тим більше якийсь час квартира здавалася, тому була не в ідеальному стані. Але ми вирішили в’їхати одразу, поступово роблячи ремонт. Переплачувати за орендоване житло здавалося дурістю.

В цей час до нас вперше приїхала Ольга Петрівна. Чоловік намагався відмовити маму від візиту, пояснюючи, що ми поки не готові приймати гостей, що у нас ремонт, але простіше втримати поїзд, що відходить. Свекруха приїхала та розвинула бурхливу діяльність.

За перший день вона встигла купити нам шпалери огидного забарвлення та ще й у квіточку. Своєю покупкою вона пишалася, більше того, вона навіть встигла наклеїти три смуги, попередньо обдерши всю кімнату. Ми з чоловіком були шоковані, коли побачили це ввечері.

Ми не планували починати ремонт із зали, вважаючи, що він якраз потребує оновлення в останню чергу. Почали ми із санвузла, чоловік методично відбивав стару плитку. Тепер у нас вдома був цілковитий розгром – свекруха все відсувала, переносила, переставляла, коли обдирала шпалери. Будинок одразу став схожим на випробувальний полігон.

Чоловік спробував мамі акуратно пояснити, що нам її допомога не потрібна, але вона широко посміхалася і говорила, що їй не складно. А я стояла і намагалася не розплакатися. Ось уявіть, що ви залишали затишну квартирку, хай і зі старомодним ремонтом, а повернулися до неї після набігу варварів.

Мене чоловік заспокоював усю ніч. Свекруха мій стан помітила, тому на ранок була з кислою міною, вона ж намагається, а я навіть дякую не сказала. А за що? Що вона навела бардак і ми з чоловіком не знаємо, за що тепер хапатися? Що по дому не пройти, бо все заставлено виставленими із зали меблями?

Свекруха доклеїла одну стіну своїми огидними шпалерами, а потім поїхала, залишивши нас розгрібати все. Чоловікові тоді довелося за вечір ліквідувати наслідки маминої допомоги. Гаразд, хоч залишки шпалер змогли обміняти з доплатою на інші.

Мама чоловіка тоді на нас образилася, тож не приїжджала три місяці. Потім відтала і вирішила відвідати. Ми лише закінчили ремонт. Свекрусі він, звісно, ​​не сподобався. Вона помітила, що в залі зовсім інші шпалери, підібгала губки, але нічого не стала говорити. Оцінила наші старання як “нічого так, для початку зійде”.

На цей раз сюрпризів від діяльної Ольги Петрівни я не очікувала. А що вона ще може зробити? Ремонт завершено. Але я помилялася. Мама чоловіка знайшла собі заняття – вона рішуче взялася за наведення ладу в шафах. Тобто вигрібла все, що там було, а потім почала складати назад так, як їй здавалося правильно.

Я трохи з сорому не згоріла, коли побачила, що свекруха задумливо перебирає мою білизну. Я ж ще й догану отримала, що не можна таке носити, білизна має бути виключно бавовняна, а в мене якась непрактично. Чи варто говорити, що наступного разу мама чоловіка привезла мені штук десять добротних бавовняних “парашутів” вражаючого розміру та жахливого забарвлення?

Порядок після чергової навали свекрухи я наводила три дні, тому що знову довелося все витягувати з шафи і складати заново. Робити це довелося після її від’їзду, щоб не ображати, але чоловікові я доручила поговорити зі своєю батьком і пояснити, що до чужого монастиря зі своїм статутом не лізуть. Він пояснив, але до мами не дійшло.

Кожен свій приїзд вона щось переставляє, перекладає, а іноді й викидає. Наприклад, коли народився син, свекруха додумалася викинути усі підгузки, стверджуючи, що вони шкідливі для малюка. Якби вдома на той момент не було чоловіка, не знаю, чим би справа скінчилась. Він побачив, як мене перекосило і пояснив своїй мамі, пояснюючи, що так робити взагалі не можна.

Розмовляти з Ольгою Петрівною марно. Вона слухає, ображається, їде, а за місяць-другий знову приїжджає і робить все те саме. Сил моїх просто немає.

Я не можу сказати, що я ненавиджу свою свекруху. Вона нам і допомагає, і пораду слушну може дати, але любити маму чоловіка я можу тільки на відстані. Ось поки вона сидить десь там, я навіть її люблю, одразу така мудра жінка, стільки корисного знає, але варто їй переступити поріг нашої квартири, як мені бігти на край світу хочеться.

Не знаю що робити. З одного боку, сваритись з нею не хочеться, вона не зі шкідливості це робить, як я спочатку думала. Але з іншого, я вже втомилася за п’ять років їй говорити, пояснювати та просити, щоб вона нічого не чіпала в нашому домі.

КІНЕЦЬ.