Я все життя жила заради дітей. Ми з чоловіком намагалися синові та дочці дати все найкраще. Наші посади дозволяли робити заощадження, тому Григорію та Марині ми купили окреме житло.

З дочкою я була у чудових стосунках, а от із сином, після його одруження, якось не ладналося.

Григорію дісталася дуже жадібна дружина! Світлана постійно намагалася відхопити шматок побільше.

– А я, Гриша, за тебе заміж не піду, поки ти квартиру не купиш, – заявила своєму молодому чоловікові Світлана, коли той, вставши на одне коліно, простягнув їй обручку.

– Я вважаю, що чоловік повинен ґрунтовно готуватися до сімейного життя. Ми після весілля куди підемо?

– Ну не знаю, напевно, на орендовану квартиру.

– Ні, так не піде! Це доведеться перед господарями танцювати, будь-яку їхню вимогу виконувати. Жодної свободи!

З твоїми батьками я жити теж не буду, не хочу перед свекрухою прогинатися. Загалом, розв’язуй цю проблему, Гришо, а я поки що над твоєю пропозицією поміркую.

Світлану Грицько любив без пам’яті, тому кинувся, тут же, до нас за порадою.

– Бач, яка жвава, – засмутилася я – ще жити не почали, а вона вже умови ставить! Гришо, можливо, ти ще раз подумаєш, чи потрібна тобі взагалі така дружина?

– Потрібна, мам! Світлана насправді хороша, просто зі своїми тарганами в голові. Та й має рацію вона з одного боку… Я, як чоловік, повинен її кудись привести!

Ми з Петром піднатужились і придбали для сина двокімнатну квартиру.

Світлана, дізнавшись про це, відразу погодилася вийти за Гриця заміж. На нас лягли додаткові витрати – нам цілком довелося взяти всі витрати на весілля.

– Вибач, свахо, – говорила мені мати Світлани, – у нас грошей немає! Ми люди бідні, бо все життя на заводі відорали, ніяк фінансово в цьому святі взяти участь не можемо.

– Ну, якщо тільки з готуванням допомогти, – заявив сват, – у селі можна весілля відсвяткувати! Від моєї матері мені дім дістався.

Звичайно, він зараз не дуже гарний вигляд має, але сад там розкішний. Намет натягнемо, столи поставимо і загуляємо на пару днів!

Від щедрої пропозиції батька Світлана, яка теж була при цій розмові, відразу відмовилася:

– Я в селі весілля святкувати не буду! Ви що, смієтеся з мене? На свято я запросила всіх своїх подруг, вони мене потім засміють. Тільки у ресторані! І крапка!

Мені довелося промовчати. Втручатися в долю сина і заважати йому одружуватися з коханою жінкою, я не хотіла, знала, що потім у всьому залишуся винною.

З Мариною таких проблем не було – доньці ми теж купили окрему квартиру. Вона ще до придбання нерухомості вийшла заміж і розкішних урочистостей не вимагала, весілля відзначила скромно.

– Гришу, попроси у матері грошей, – третій день поспіль пиляла Світлана чоловіка, – ремонт доробляти треба! Дитина скоро з’явиться, а дитяча досі не готова. Ти довго тягти збираєшся?

– Світлано, та не можу я в них просити, вони й так квартиру нам купили! Навіщо ти цей ремонт затіяла? Соромно, зрештою жебракувати!

– А мені ось не соромно! Якщо ти сам не можеш зателефонувати матері, то давай це зроблю я.

Я, на відміну від тебе, за нашу дитину турбуюся! Я не хочу малюка приносити у розгромлену будівельниками квартиру.

– А чого ти у своїх батьків не попросиш? – заїкнувся Григорій і тут же пошкодував.

– У мене що, чоловіка нема? Чому мама з татом мають на себе твої обов’язки брати?

Я, між іншим, твою дитину під серцем ношу, тобі для неї й старатися! Загалом тобі, Грицю, розв’язувати питання. Нехай твої батьки дадуть нам грошей на ремонт!

Я дала. Але, якщо чесно, вже багато разів пошкодувала, що Світлану прийняла до своєї родини.

Апетити невістки росли з кожним роком і я не витримала, коли син вкотре звернувся до мене з проханням, я йому м’яко відмовила:

– Вибач, синку, але нічим не можу тобі допомогти. Ти не забувай, що онук у нас не тільки від тебе буде, Марина другого чекає. Нам і їй треба допомогти!

Тим більше проблеми твої важливими не назвеш, ви зі Світланою знічев’я маєтесь. Хочете жити багато? Тож заробляйте! Ми з батьком не можемо все життя вас тягнути!

Гриші було соромно, тож зі мною сперечатися він не став. Повернувшись додому, він дружині передав нашу розмову:

– І справді, Свєта, що це ми останнім часом знахабніли. За місяць ти мене вдруге вже до батьків посилаєш по гроші. Немає у мами зайвих, вона мені так і сказала.

– Та все в неї є, просто скупиться! І надало ж мене, Гришко, зв’язатися з тобою і з твоєю скупою матір’ю!

Можна подумати, що вона останнє віддає! Маринці як допомагає, нічого для неї не шкодує. А ти наче й не син!

Три роки тому я наважилася на відчайдушний крок. Мого чоловіка на той момент, вже не було в живих, і я одна занудьгувала.

Марина мене відвідувала часто, коли у неї з’являвся вільний час, вона до мене їздила. З дочкою і поділилася я своїми планами:

– Я, дочко, хочу переїхати. Хочу купити невеликий будиночок біля моря, та пожити для себе.

– Гарна ідея, мам. Тобі й справді треба розвіятися. Після поховання тата, ти сама не своя. Хочеш я допоможу тобі знайти рієлторську агенцію?

– Хочу! Треба тільки дізнатися для початку, скільки коштує нерухомість, наприклад, в Одесі. Чи вистачить грошей, які ми отримаємо із продажу квартири?

Грошей не вистачило, довелося додавати заощадження. Простора трикімнатна в Луцьку не покрила витрати на покупку будинку в Одесі на третину, тож довелося додавати.

Гриша мене не відмовляв, а ось його дружина не проґавила можливості сказати мені чергову гидоту:

– Молодець ви, Євгенія Миколаївно! Не кожна пенсіонерка може дозволити собі переїзд до моря.

У нас зазвичай літні жінки як? Про онуків дбають, дітям допомагають, гроші їм підкидають на різні потреби. А ви не побоялися і на переїзд зважилися!

– А я, Світлана, і так дуже багато років заради дітей жила. Тепер, на мою думку, маю право і про себе трохи подбати. А за похвалу дякую, несподівано навіть, якщо чесно.

Я на новому місці швидко обжилася. Жити біля моря мені дуже подобалося, навіть можливість отримати додатковий заробіток з’явилася.

Я, як і інші жителі курортного міста, почала здавати кілька кімнат приїжджим. Раніше охочих похлюпатися в морі щоліта було багато.

Світлана, мабуть, від мене чекала на запрошення в гості, але я не горіла бажанням бачити невістку.

– Гришо, а чого це твоя мама нас на новосілля не запрошує? Наскільки я знаю, Маринка до неї вже їздила.

– Марина допомогти їздила. Мама ж ремонт дрібний робила, ось Марину на допомогу і покликала.

– А чому тільки її?

-Тому, що ти ні за що б не погодилася, як ти любиш висловлюватися, «найматися» до моєї мами. Напевно, тому й не покликала!

– Звичайно, батрачити б не стала. Зате вдосталь би в морі купалась і свіжих фруктів поїла! Маринка вихвалялася, що у матері твоєї пів города полуницею засаджено!

– Світлано, не чіпляйся до мене, будь ласка. Я за маму не вирішую. Якщо не запросила, значить, не вважала за потрібне. І не заводь більше цю розмову! Навіщо один одному настрій псувати?

– Ну звичайно! Ми ж так, не приший кобилі хвіст. У матері твоєї Мариночка – улюблена донечка, а на тебе їй начхати!

Коли Марина вже втретє поїхала до мене у гості, Світлана розлютилася. Вона перед від’їздом проговорилася невістці про те, що я дала їй запасний комплект ключів. Про всяк випадок.

– Ось воно, справжнє до тебе ставлення! Тобі не те що ключів, тебе навіть у гості жодного разу не покликали!

Давай, дзвони своїй мамі, та вимагай, щоб вона і нам комплект поштою вислала! Ще літо не скінчилося, встигнемо з’їздити!

– А ти не знахабніла? Нічого у мами я просити не буду, і нав’язуватися їй через твою забаганку не збираюся!

Мама сама вирішує, кого запрошувати, а кого – ні! Ти хоч раз за весь наш шлюб мамі добре слово сказала?

Постійно вимагала, хамила та в душу лізла! І без моря обійдешся! Краще роботу шукай, годі сидіти на моїй шиї.

– Ось ти як заговорив? Та якби не я, ти б так і залишився сидіти біля маминої спідниці!

Та за тебе, за такого, і заміж ніхто не пішов би. Батьки тебе навіть гроші заробляти не навчили, за весь час нашого спільного життя у тебе можливості на море нас із сином звозити не знайшлося!

Увесь час заощаджуєш, весь час тобі не вистачає! А тут така халява привалила, можна щороку гроші тільки на квитки витрачати й по два, три місяці на повному пансіоні в будинку твоєї матусі жити. Ні за що не треба платити!

Григорій та Світлана посварилися. Невістка, бажаючи провчити чоловіка, зібрала речі, сина і поїхала до батьків.

Григорій, отримавши несподіваний перепочинок, повертати дружину не поспішав. Світлана через три дні приїхала сама і сварки в сім’ї продовжилися.

Я навмисне не запрошую сина в гості, бо знаю, що слідом за ним обов’язково ув’яжеться ненажерлива невістка. Сина мені шкода, що в таку багнюку вліз!

Але нічого не вдієш, сам обирав, та дуже кохав! Нехай терпить! А я її терпіти не збираюся! Годі вже! Можливо хтось мене осудить, скаже, що заради сина повинна!

КІНЕЦЬ.