Мама нещодавно приголомшила своєю заявою. Каже, що у нас все з квартирою вдало вирішилось, тому свої накопичення, які ми з чоловіком робили, я маю віддати сестрі. Ще й час обрала для цього “найкращій” – просто на похороні моєї свекрухи.

У мене є мама й тато, вони давно розлучені, що особисто мене не дивує зовсім. Мама в мене завжди була галасливою, прямою, часто навіть зухвалою і безпардонною.

Тато ж навпаки, він людина м’яка, коректна, спокійна. Як кажуть не зійшлися характерами. Хоча я взагалі не уявляю, як вони зійшлися.

Моя молодша сестра Марина вдалася у маму і характером, і зовнішністю. Теж без мила куди завгодно влізе і не стежить, що мете своїм язиком.

Я не можу сказати, що перейняла повністю татів характер, мені до нього теж далеко, але все одно, я в порівнянні з сестрою та мамою просто зразок спокою, коректності та виховання.

Різниця у характерах та світогляді прорізалася ще у школі. Я дуже не любила, коли мама ходила на батьківські збори, мені після них було соромно дивитись у вічі вчительці.

Прекрасно уявляла, який галас мама здіймала при черговому збиранні грошей на екскурсію, любила вона кричати, як запальна торговка на ринку. Але був у цьому плюс, зайвий раз вчителі намагалися з нею не зв’язуватися, тому батьків до школи не викликали.

Мама хвалила сестру, яка постійно в когось щось списувала, хитрила та виверталася. Казала, що та робить правильно, адже хочеш жити – вмій крутитися. Мені ж так поводитися не подобалося, я вважала, що це нечесно. Але підтримував мене в цьому лише тато.

Було складно, коли батько пішов, але я його не засуджую. Загалом не уявляю, як він примудрився так довго протриматися. Знаю, що він хотів мене забрати до себе після розлучення, але мама такий скандал здійняла, що батько вирішив не зв’язуватися. Але з батьком я продовжувала добре спілкуватися, хоч і рідко бачилася – він переїхав до іншого міста.

Після школи я вступила до університету у місті, де жив батько. Мама була проти, але її думок я наслухалася під час навчання у школі, а тут вже не стала.

Та й що вона могла зробити? Тато погодився сплатити за навчання, жила я в нього. Мамі залишалося тільки скрипіти зубами та говорити гидоті, чим вона й займалася при кожній нагоді.

На четвертому курсі я зустріла свого майбутнього чоловіка. Ми зустрічалися до закінчення університету, а потім вирішили спробувати пожити разом. Він вже працював, тому ми одразу винайняли квартиру, потім я влаштувалася на роботу. Повертатися до рідного міста я не збиралася.

А потім ми одружилися. Шумне весілля вирішили не грати, але посиділи сім’ями у ресторані. Хотілося мені чи ні, та батьків треба було між собою знайомити. У чоловіка на той момент були й мама, і тато.

Свято пройшло середньо. Мама випитувала, який у сім’ї чоловіка достаток, що з нерухомістю, що вони нам на весілля подарували.

Мені було соромно за її поведінку, але я розуміла, що могло бути й гірше. Втішала думка, що через день мама та сестра поїдуть додому, і таким складом ми навряд чи скоро побачимось.

Далі потяглося звичайне життя. Ми з чоловіком винаймали житло, відкладали на іпотеку, мріяли про свій будинок. До мами та сестри я вибиралася дуже рідко, вони до мене взагалі не їздили. Їм, дякувати Богу, було не до мене.

Майже відразу після того, як я одружилася, сестра теж узаконила стосунки зі своїм хлопцем. Я була на тому весіллі, хлопець явно не був радий такому повороту, але мої жваві родички приперли його до дверей РАЦСу округлим животом Марини.

Щоправда, проіснував цей осередок суспільства не довго. Дитина з’явилася, а чоловік від Марини втік через пів року.

І я навіть цьому не здивована, жити під одним дахом з моєю сестрою і такою специфічною тещею, це подвиг. Зате аліменти невдалий тато платив справно.

А через два роки сестра вкотре вискочила заміж. З тієї ж причини, що була й вперше. Вона виявилася на диво плідною. Але там хлопець протримався цілих чотири роки, мабуть, більшою мірою через те, що жили вони окремо від нашої мами, а у мужика була вахтова робота.

Ми ж з чоловіком із дітьми не поспішали, відкладали на своє житло. На другому році нашого шлюбу не стало тата чоловіка. Це була сумна, але очікувана подія. Останнім часом він дуже хворів. Хоча, звичайно, було дуже шкода і його, і чоловіка, і свекруху.

А нещодавно не стало і мами чоловіка. Це трапилося дуже раптово, нічого не віщувало. Зупинилося серце і все, не стало людини. Чоловік був у нестямі від горя, я теж дуже засмутилася, свекруха була чудовою жінкою, ми часто спілкувалися.

Поки ми займалися оформленням документів, підготовкою до церемонії прощання, моя мама нам не дзвонила. Вона з’явилася саме в день похорону, коли ми тільки-но повернулися з цвинтаря і збиралися на поминки.

– Я тут знаєш, що подумала… Ви ж гроші на квартиру відкладали? А тепер у чоловіка твого вся рідня повмирала, тож квартира батьківська йому дістанеться. Там трикімнатна, начебто, у сватів була… Так от, раз у вас все так вдало з квартирою вирішилось, то накопичення ваші ти повинна сестрі віддати. Так справедливо буде, – заявила мама відразу ж після “привіт” та “співчуваю”.

“Вдало вирішилось”?! Це вона про те, що людини не стало, що в мене чоловік сиротою залишився у свої тридцять з невеликим? Говорити таке, коли на могилі свекрухи ще земля осісти не встигла – це вже за межею навіть для неї.

До того ж, а з якої радості я маю щось віддавати сестрі, яка й так непогано влаштувалася – живе з мамою на аліменти мужиків, періодично виходить заміж. Працювала за все життя вона може рік.

Мене так перекрутило після розмови з мамою, так гидко стало. Це очевидно перебір. Я й раніше не горіла бажанням із ними підтримувати якісь стосунки, а тепер твердо вирішила, що мені серед близьких людей падальників не потрібно. А інакше назвати мамин вчинок я просто не можу.

КІНЕЦЬ.