Чоловік чомусь вважає, що якщо я працюю через день, то в мене не життя, а суцільна лафа. Саме з цієї причини він не вважає, що мені треба якось допомагати по дому. А те, що він працює по вісім годин, а потім лягає на диван, а я по 12, і потім ще займаюся дітьми, не береться до уваги.

У нас із чоловіком двоє дітей, старшій дочці сім, молодшій цього року виповнилося чотири. Після другого декрету довелося шукати нове місце, 2020 рік потопив остаточно фірму, з якої я йшла в декрет. Я не впадала у відчай, тому що попередня робота не була межею мрій, і я все одно збиралася звідти йти.

Поки працював один чоловік, було важкувато. Все-таки двоє дітей – це великі витрати. Добре, що у нас немає іпотеки, інакше навряд чи ми зважилися б на другу дитину. Я шукала роботу, з якою можна було б піти на лікарняний, але й грошей хоч трохи нормально платили.

В результаті знайшла – робота позмінна, день через день по дванадцять годин. З лікарняними можна було не морочитися, а попросити помінятися змінами з колегами, які зазвичай йдуть назустріч. Мене у новій роботі влаштовує і зарплата, і те, що від будинку не надто далеко, колектив підібрався непоганий. Не влаштовує лише ставлення чоловіка.

Він працює стандартну п’ятиденку по вісім годин. Коли я працюю, то додому приходжу пізніше за нього, але він після роботи їсть і лягає на диван, а мені потрібно перевірити уроки у старшої, викупати молодшу і хоч трохи прибрати хаос, який ця трійця встигає влаштувати, поки мене немає вдома.

Чоловік після роботи, коли я на зміні, увечері забирає дівчаток від свекрухи, яка після школи зустрічає старшу онучку та забирає з саду молодшу. Бабуся дітей годує і вже потім віддає батькові. Той удома дає старшій завдання стежити за молодшою, вечеряє і лягати на диван. Він втомився.

Робити з дочкою уроки, за його словами, “у нього терпіння не вистачає”.

Свекруху я про це не прошу, їй і так велике спасибі, що вона за дівчатками доглядає. Хоч через день, але все одно це велика допомога, бо в мене голова не болить, чи нагодована наша школярка, чи нічого не начудила, чи все в неї гаразд.

Вихідний день у мене починається з раннього підйому, бо всіх треба розбудити, нагодувати сніданком, зібрати на роботу і до школи, потім відвести дітей, прибігти додому, по дорозі купивши продукти, приготувати обід, забрати старшу зі школи, нагодувати, посадити за уроки , прибрати вдома, перевірити уроки, забрати молодшу садок, нагодувати, приготувати вечерю.

А в перервах ще випрати, попрасувати, іноді провести генеральне прибирання. Класний вихідний?

У такому режимі я проіснувала три місяці, потім зрозуміла, що невдовзі язик вже буде на плечі. Вирішила чоловікові нагадати, що я, взагалі-то, не прислуга, теж працюю, приношу гроші в будинок, але ще й веду все господарство і займаюся дітьми. А він після роботи лежить на дивані.

Мої слова на чоловіка враження не справили. Він навіть образитися зумів, бо він працює щодня, а я за день. Тому я маю купу часу, щоб все зробити без нього.

– А відпочивати мені не треба? Виходить, що я працюю без вихідних – день на роботі, день домашня вахта, – обурююся я.

– Відпочивай, хто тобі не дає? Ти працюєш через день. Ти цілий день удома, хочеш лежи, спи, книжку читай – вдає, що не розуміє моїх претензій чоловік.

Так, а порядок сам наведеться, вечеря сама приготується, звісно. Як тут відпочинеш, коли на тобі тримається вся домівка? Це не виспатися, не приділити собі часу. Вічно кудись біжиш і щось робиш. Думаю, наступного вихідного з’їжджу в гості до мами, нехай чоловік сам по дому розбирається. У нього якраз вихідний буде, нехай відпочине з порожнім холодильником та двома дітьми.

КІНЕЦЬ.