-Ну, як тобі дівчина Володі? Гарна, правда? – Мені не терпілося почути думку кращої подруги.
-Згодна, Діана красива, миловидна. Але твій Володя з нею розстанеться, – подруга мене дуже здивувала.

…Син Вова заради Діани, не замислюючись, покинув Лізу. А Ліза мені дуже подобалася, справа йшла до весілля. Вова зустрічався з Лізою років із п’ять. У моїх думках Ліза вже була членом нашої родини, дружиною Вови. І ось, раптом…

І звідки тільки-но з’явилася на горизонті ця Діана? Вова, ніби збожеволів, познайомившись з нею.

-Мамо, ми з Діаною будемо жити разом. Виділіть нам одну кімнатку? – відчувалося, що Вова не ставить мені питання, а стверджує очевидне.
-У сенсі? Ви що, розписалися? Ким тобі доводиться ця Діана? Я не дозволю, синку, притягнути в наш будинок цю розпусну дівчину, – я обурювалася.

-Добре, ми з Діаною будемо винаймати квартиру. Це не є проблемою. І, до речі, Діана – не розпусна, а порядна дівчина, – Вова був спокійний і впевнений.

…Вова пішов із батьківського дому. Ні, я не сварилася з сином, але виникла пауза у стосунках. Я терпляче чекала, коли Вова одумається і повернеться до Лізи. На жаль…
Про Лізу він геть забув. Діана повністю заволоділа тілом та душею мого сина.

Поступово я відтанула і стала запрошувати сина з Діаною в гості. Діана виявилася дівчиною господарською, вмілою, заповзятливою. А головне, вона кохала Вову. Це обожнювання читалося в очах, ніжних дотиках, у лагідних словах Діани.

Щоправда, мені не подобалося постійне підлизування Діани переді мною. Все це виглядало нещиро. Але я змирилася. Аби єдиному сину було добре. Ми з чоловіком купили нашим молодим квартиру, обставили меблями, технікою.

-Живіть, дітки, мирно. З онуками не тягніть, допоки ми можемо допомогти. – Мій чоловік урочисто вручив Володі ключі від квартири.

…Одного разу Вова і Діана дуже сильно посварилися. Діана зібрала свої речі та з’їхала до подруги. Чесно скажу, я зловтішалася. Думала, нарешті, Вова із повинною головою примчить до Лізи. Проте, син оббивав пороги подруги, у якої оселилася Діана, носив букети квітів, вмовляв повернутися Діану. А та, звісно, ​​здалася…

…Діти жили цивільним шлюбом вісім років. Я встигла звикнути до Діани. Вона була старша за Вову на три роки. Взагалі, Діані час заміж, їй тридцять п’ять років. Я здогадувалась, що справа йде до законного шлюбу.

І ось Вова оголосив:
-Мамо і тато, ми з Діаною скоро одружимося. Весілля зіграємо гучне!

А поки що Вова і Діана поїхали відпочивати в гори. Там, на вершині гори, мій син, парадно ставши на одне коліно, запропонував Діані руку та серце. Діна розплакалася і сказала:
-Давно б так, Вова! Я вже не сподівалася почути ці слова. Звичайно, я згодна!

Вова одягнув Діані обручку на палець і обсипав свою наречену пелюстками орхідей. Все було душевно та романтично. Слід зазначити, що Вова та Діна досить добре заробляли. Проте, Діана ніколи не мала грошей. Куди вона їх витрачала, залишалося загадкою.

Мій Вова одягав, взував, годував-поїв Діану. На дні народження дарував діамантові каблучки, сережки, кольє. Вова вважав, що так і має бути: зароблені гроші дружини – її особисті гроші, а гроші чоловіка – спільні, сімейні. Син ніколи не вимагав від Діани фінансового звіту.

…Приїхавши з відпочинку, діти подали заяву до РАГСу та стали ретельно готуватися до пишного весілля. Призначили дату розпису.

День весілля наближався. Гості запрошені, ресторан замовлено. І раптом приходить Вова і сумно каже:

-День весілля доведеться перенести.
-Чому, синку? – Ми з чоловіком були заінтриговані.
-Потім поясню. Нічого не питайте, будь ласка, – Вова поспішив піти.

Я і чоловік здивовано переглянулись.
З’ясувалося, що у Діани на роботі негаразди. Потрібно віддати велику суму грошей. Інакше, штраф і всі наслідки. Словом, Вова сплатив названу суму і весілля довелося відкласти. Я багатозначно мовчала, не розуміла, що відбувається.

…Весілля все ж таки зіграли. Подія незабутня. Вова та Діана були щасливі. Не минуло й місяця після весілля, приходить Вова:
-Мамо, займіть грошей. Протягом року віддам.
-Вова, що трапилося? – я починала нервувати.
-Не питай, прошу, – син тяжко зітхнув.

Ми з чоловіком порадились і дали Вові потрібну суму, зазначу, що сума була велика. Улюблений син, треба допомогти:
-От, Вова, візьми. Повертати не треба.

Мені здалося, що у Вови скотилася сльоза.
…Нас почали дошкуляти колектори, різні банки. Ми були розгублені. Син став продавати меблі, техніку. Коли я прийшла до нього у квартиру, то жахнулася. Посеред кімнати стояла розкладачка і все.

-Мамо, я розчавлений. Подав на розлучення. Діану вигнав. Мені все про неї стало відомо. Зустрів першого чоловіка Діани. Між іншим, сценарій той самий. Брехня, шита білими нитками. Діана має двадцять кредитів у різних банках. Все, що міг, я зробив. Все продав, але не зміг погасити нечувані борги. Це якесь божевілля! Діана весь час мені брехала! Як це пережити? Я б не зміг жити з людиною, якій перестав довіряти. І ще. Діана безплідна. Тобто онуків ви б не дочекалися ніколи! Але я ж і на це погодився! Бо кохав. Діана була моєю нескінченністю. А тепер… – Вова безнадійно повісив голову.

-Так, історія неприваблива. У світі завжди будуть люди, яким подобається життя із “перцем”. Мабуть, Діана з таких. Ну нічого, переживемо. Постраждай трохи та в дорогу. Все налагодиться, синку. Був би ліс, соловейки прилетять. Не розкисай. Будь чоловіком, – мені самій хотілося плакати.

Згадала слова подруги, “Володя з Діаною розлучиться”. От і розбіглися. І навіть року у шлюбі не прожили.

Я не турбувала сина питаннями, розпитуваннями, не хвилювала його душу. Володі й так було тяжко. Згодом син затіяв капітальний ремонт у своїй квартирі. Очевидно, хотів “викорчувати” Діану з пам’яті, із серця і кардинально змінити життя. Я раділа, син приходить до тями від потрясіння.

…Навесні, коли потеплішало, коли саме прокидається бажання жити, Володя зайшов у гості:
-Привіт, батьки! Готові няньчити внучку?
-Завжди готові! Може, розкажеш детальніше, синку? – ми з чоловіком підбадьорилися.
Вова вийшов на балкон і комусь помахав рукою.

Через хвилину ми побачили дівчину, яка, соромлячись і червоніючи, увійшла до нас у будинок.
-Знайомтеся, це моя Віра, – Вова сяяв.

Було помітно, що Віра чекає дитину.
…Наша онука Аня навчається у першому класі. Невістка Віра ось-ось подарує Вові сина.
-Мамо, чому я раніше не зустрів Віру? Навіщо потрібна була Діана? – Вова іноді ставив це питання.
-А тому, що синку, щоб ти зрозумів, як дорога тобі Віра. Цінуй її!

КІНЕЦЬ.