Я з чоловіком живу в селі, вже на пенсії, але роботи біля дому завжди хватає.

Ми одні з вулиці тримаємо ще корову. Люди кажуть, що не вигідно, бо треба наробитися, але біля чого, скажіть мені, не треба наробитися? Та щоб щось мати треба до того руку прикласти.

Молочну продукцію ми колись возили на базар продавати, а тепер односельчани розмітають, що навіть не хватає.

Ось тому я й не маю часу відвідувати сина і онучку. Але невістка цього розуміти не хоче.

Син наш працює барменом, невістка поки в декретній відпустці. До декрету працювала офіціанткою, де вони з Антоном і познайомилися.

Щоб приїхати і помогти в село, то вони не мають часу. Але відразу скажу, що до батьків Люби вони їздять чуть не щотижня, хоч ті живуть на поверсі в місті.

Ну я розумію, бо там не треба працювати, а в нас все якась робота знайдеться. Молодь зараз не така, як ми свого часу.

Ось і приходиться мені самій до дітей їздити, щоб хоч онучку побачити.

Окрім домашньої продукції я везу і подарунки для онучки і сину не раз шкарпетки чи спортивні штани куплю. Антон в мене худенький, Люба не така вже й господиня, хочу сказати. Вона пильнує лише дочку, але вибачте мені, в тебе і чоловік є.

Але річ не в тім. Мало, що я сама до них їжджу, так ще й не догода, бо дуже рідко і тому онучка мене боїться і тікає.

Так було і в п’ятницю. Я мала до сімейного заїхати по деяким питанням, ну гріхом було онучку не відвідати.

А Соломійка як мене в дверях побачила, то втекла в свою кімнату, ще й закрилася. Онучці скоро три виповниться, та вона повинна розуміти, що бабуся приїхала, але це Люби виховання.

– Ну і хіба це так гарно, – сказала я невістці, – Хіба дитина так має бабусю зустрічати? Та я не з пустими руками приїхала, а гостинці і подарунки привезла.

– А ви б ще раз на рік приїжджали, то б взагалі онучка вас в квартиру не пустила.

Мені важко таке чути, бо могли б самі нас провідувати, але не хочуть, а від мене вимагають казна що.

Ось і сталась на самому порозі в нас з Любою перепалка. Я просто вже не стрималася і сказала все, що я про таке виховання думаю.

Люба сказала, що з таким настроєм мене бачити в своїй квартирі не хоче. Я лишила їм всю продукцію, бо ж не буду назад в село везти і подарунок залишила біля дверей, бо дитя не винне, що її так виховують, і поїхала додому.

Як мені бути? Як змиритися з вибором сина?

Джерело