Я найменша з дітей в наші родині, маю ще старших брата і сестру. Мені зараз 31 рік, у мене родини ще немає, зате є власний досить успішний бізнес, живу в столиці.

Старший мій брат, якому вже 48 років, живе на Закарпатті, має сім’ю: дружину, дочку. Моя племінниця недавно вийшла заміж і народила дитину, живуть вони окремо від батьків.

Обидві сім’ї – брата і його дочки – досить забезпечені. З братом і його дружиною живе наш вже дуже літній батько. Вони не отримали частку в батьківській квартирі, бо мають окреме житло, яке їм допомогли придбати мої батьки. Наша мама полинула на небо вже 10 років тому.

Як не стало мами, я жила з татом, але потім не витримала його характеру і поїхала в Київ, почала все спочатку. Ніхто мені ні чим не допомагав, але я не жаліюся, просто хочу, аби мене не смикали. Батько ж переїхав жити до старшого брата. Його дочка живе у нашій батьківській квартирі зі своїм чоловіком і дитиною.

У батька дуже гарна пенсія та всі соціальні пільги. Все своє життя я чую одне: ти нам повинна і зобов’язана. Постійно у мене то просили позичити, бо просто так грошей. Я припинила з сестрою і братом спілкування взагалі.

Так вони дружно налаштували проти мене батька. І ніхто не запитає у мене ніколи, як живеться мені самій у великому місті. Мені було дуже важко, але тепер я у столиці вже як риба у воді.

Друга моя сестра, середня, якій 42 роки, живе в Ужгороді також із сім’єю: чоловік і син. Батьківська квартира належить мені і сестрі, і вона постійно грає на родинних почуттях і взаєминах, сподіваючись отримати велику частку або мати матеріальну підтримку від мене.

Я з ними усіма спілкуюся рідко. Вони до мене ставлять холодно і байдуже, але грошей і благ продовжують простити – то якусь техніку треба, то гаджети племінникам тощо. Я то відмовляю, то надсилаю кошти.

Я досі не маю чоловіка й родини, тому мої родичі, як не крути, єдино близькі мені люди. Але близькими, як ви розумієте, я їх назвати не можу.

Як гадаєте, чи варто мені взагалі намагатися з ними вибудовувати взаємини і спілкуватися? Чи нічого не вийде, якщо цього не сталося протягом 10 останніх років?

Від них обох. брата й сестри, постійно чути лише скарги на життя і якісь вимоги. Не має у мене жодних теплих почуттів до них, наче ми чужі, скоріше відчуваю байдужість.

Я втомилася бути гаманцем і крайньою у всіх їхніх проблемах. Вважаю, що важливіше влаштувати своє життя і лише після цього думати про проблеми брата й сестри, вони зрештою дорослі люди.

Ось така у мене ситуація, дуже цікаво почути вашу думку з приводу цього всього, таких ось сімейних стосунків. Всім дякую заздалегідь.

Джерело