Теплі вересневі дні, які швидше нагадували літні, якось дуже швидко перетворилися в дощові і сірі. Одарка не дивилася телевізор, не слухала радіо, тому була збентежена таким різким похолоданням.

Надворі лив дощ, небо було затягнуте хмарами, а у неї ще багато роботи не було зроблено. Син весь вересень обіцяв, що приїде, та так і не знайшов часу для матері.

Старенька мала в хаті ще кілька картоплин, розпалила пічку, і вирішила готувати собі обід. Дощ не вщухав, і раптом бабуся побачила, що в ганку вже утворилася на підлозі калюжа, бо почало капати із стелі.

“Я так і знала”, – з сумом, ледь не розплакавшись, подумала про себе бабуся.

Вона ще з весни говорила сину про цю проблему, і він обіцяв, що все полагодить, та далі обіцянок справа не пішла. І ось тепер почав текти дах.

Бабуся вирішила набрати сина Олега, щоб розповісти йому що сталося. Син довго не брав слухавку, а потім нарешті взяв, але у слухавці почувся жіночий голос.

– Чого вам? Не дасте в суботу і поспати. Один день вихідний маємо, і то ви нам його зіпсували, – замість привітання випалила невістка.

Ольга дуже не любила свекруху, в село до неї не їздила і чоловіка свого не пускала. Саме через дружину Олег так рідко навідувався до матері.

Він пізно одружився, майже в 40 років. Одарка вже й надію на внуків втратила, але син таки знайшов собі пару – вибрав собі за дружину на 15 років молодшу від себе Ольгу. Любив її, дуже боявся втратити, тому прислухався до усіх її порад. А мама, зрозуміло, відійшла на задній план.

– Ти що, хочеш щоб від мене дружина пішла? – картав маму Олег. – Тобі твої городи важливіші чи моє щастя?

Згадавши слова сина, Одарка вибачилася перед невісткою за те, що вона їх потурбувала, і поставила слухавку.

Син за весь день навіть не передзвонив і не запитав, що треба було матері, чого вона йому з самого ранку телефонувала.

Аж під вечір в хату Одарки хтось постукав. Відчинила – на порозі стояв Андрій, сусідський хлопець, який товаришував з бабусею і завжди їй в усьому допомагав.

Андрій – сирота. Зараз живе з тіткою, яка не дуже його любить і тільки мріє про те, щоб він пошвидше забрався з її хати.

Мама привела на світ хлопчика сама, не склалася її доля, батько дитини втік, відмовившись від них. Вона дитя народила, а через кілька років раптово захворіла, злягла, а потім її не стало.

В їхню хату переїхала мамина сестра з родиною, яка обіцяла дивитися за племінником, але насправді їй був потрібен лише будинок, а не дитина.

Тим не менше, Андрій виріс дуже хорошою людиною – чуйний, добрий, вихований. До бабусі Одарки він прикипів як до рідної змалку, завжди прибігав до неї, щоб поїсти чогось смачненького.

Вона спеціально для нього в магазині цукерки шоколадні купувала, бо знала, що він їх любить, а тітка таких смачних йому не купить, бо вони занадто дорогі.

– А що це у вас тут так мокро? – відразу зауважив Андрій.

Літня сусідка лише розвела руками, але хлопець вже взяв відро і ганчірку, швидко зібрав усю воду, а потім вибіг на двір, приніс кілька дощечок і брезент, і вже за пів години з стелі перестала капати вода.

– Це тимчасово, а далі я все до ладу зроблю, – пообіцяв юнак. – Бабусю, я от чого прийшов. Справу до вас маю. Я одружуватися надумав, а тітка сказала, що з дружиною мене в хату не пустить. А в Оксанки моєї теж нема свого кутка. Впустите нас на зиму, а до весни я роботу знайду і ми в місто поїдемо.

– Звичайно, синочку, – зраділа бабуся, що тепер вже буде не одна. – Хоч завтра заїжджайте, – каже.

Через кілька днів Андрій з Оксаною вже переїхали до бабусі. Дівчина допомагала старенькій справлятися з усією роботою по дому, а Андрій взявся господарювати по чоловічій частині. Бабуся коло цих дітей аж повеселішала і стала значно краще себе почувати.

Олег таки приїхав, навіть Ольга з ним завітала. Вони від людей дізналися, що у бабусі є тепер жильці.

– Навіщо ти прийняла їх до себе? – картав маму Олег. – Хіба не зрозуміло, що їм лише твій будинок і потрібен.

– Сину, ну нема дитині куди піти. А я сама живу. То чого б не прийняти? – виправдовувалася Одарка.

– Або його виганяй, або нема в тебе сина, – заявив Олег.

– Нема сина, зате є онук, – раптом обізвалася тітка Андрія. – Ти думаєш, я не знаю, що сестра моя від тебе дитину народила, але ти втік як останній боягуз, – каже.

В хаті Одарки всі замовкли. Ольга дивилася на свого чоловіка і була просто ошелешена, чекала, що він зараз все заперечить, але він мовчав.

А Одарка, нарешті, все зрозуміла, чому її душа постійно так до Андрійка тягнулася, бо це ж її рідний онук. І як вона раніше не помічала цієї дивовижної схожості між ним і її Олегом?

Вирішила старенька, що то сама доля привела онука в її дім, тому усім відразу сказала, що все своє майно вона на внука перепише, дарчу оформить.

– Ти ж казав, що хата і вся земля коло хати твоя? А навіщо ти мені здався без нічого? – фиркнула Ольга.

Невдовзі молода дружина покинула Олега. Він залишився сам.

А щаслива Одарка живе з онуком і невісткою, і вже чекають на правнука.

Джерело