В одному далекому селі мені розповіли історію. Без осуду, просто життєву історію про одну занепалу людину. Був там один чоловік похилого віку. Жив у маленькому будиночку, у хатині, – у нього будинок згорів давно. Сам винен. Тверезим цю людину ніхто не бачив.

А добрий був будинок. І людина хороша. Він приїхав із міста до жінки. Познайомився у будинку відпочинку на морі. Так, сільська жінка відпочивала на морі. Змогла собі дозволити. Вона була непроста. Торгувала речами, їздила своєю машиною по інших селах, енергійна така дама.

І гарна. Чорноволоса, волоока, фігуриста… Цей чоловік покохав, отже. Писав листи. А потім продав свою частину квартири та з грошима приїхав. Добився прихильності красуні, збудував гарний будинок, працював… Він усе кинув заради неї. І дружину, і дітей, і стареньку хвору маму. І лишив престижну роботу. Просто рокове кохання, пристрасть ним опанувала.

І років зо два все йшло добре. А потім цей чоловік прийшов додому, а жінки – ні. Вона поїхала з одним приїжджим, забрала речі, золото – все цінне. Гроші, звісно, ​​теж. І поїхала. Написала просто: “Я тебе не люблю. Набрид!”.

Ось і вся історія. А цей чоловік чекав. Сподівався. Намагався шукати. Намагався повернути. Нічого не сталося. А будинок згорів. Так вийшло. І переїхав він у крихітну хатинку.

Повернутись йому не було куди. Дружина чути про нього не хотіла, зустрічалася з іншою людиною, діти закінчили школу, навчалися у столиці. Мати померла. Дружина її доглядала. Свою частину квартири він продав. Жити нема де. На роботу назад його не візьмуть, місце давно зайняте. Місце швидко займають…

І він залишився у селі тягти свої дні. Скаржитися, плакати, пити, жалітися… Він кинув своє хороше життя заради кохання. Це він так думав. Залишив свій дім та своїх близьких. І відрізав собі всі шляхи до повернення. Його шкодували, звісно. Давали їжу, речі віддавали. Але він завжди був один, чорний, висохлий, неголений…

Це просто життєва історія про жертви в ім’я любові. Треба переконатися, чи це кохання. І чи не жертвує людина іншими заради своєї пристрасті? І чи потрібна вона тому, заради кого все і всіх кидає, навіть зраджує іноді?

А в тому селі люди не розлучалися. Міцні сім’ї. Занадто наочний приклад перед очима, надто сумний. І згарище на краю села вже заросло бур’яном. Тільки не будували там нічого. Погане місце, так казали. Хоча місце ні до чого. Вчинки бувають необачні та погані. І не приносять добра…

КІНЕЦЬ.