У Марії Миколаївни сварка з дочкою, серйозна сварка, дочка пригрозила, що розірве стосунки з мамою, якщо та вчинить по-своєму. Всьому виною майнове питання.

— Та не можу я так безчесно вчинити з Олегом, – намагається пояснити Марія Миколаївна, – він роки вкладався, нічого не вимагаючи натомість. Якби зі мною щось трапилося, дочка із зятем його витрусять за милу душу, а куди піде людина?

Олег, точніше Олег Сергійович – мамин співмешканець. Разом вони вже понад 15 років, просто реєструвати стосунки не стали. Ні до чого, вважають обидва. Їм трохи за 60, були в минулому і офіційні шлюби, і розлучення.

У Марії Миколаївни є донька Арина, якій 37 років, зять, двоє онуків: хлопчик і дівчинка. В Олега Сергійовича все набагато складніше. Свого часу чоловік одружився з жінкою, старшою за себе, вже з дитиною. Усиновити хлопчика дружини від першого шлюбу не зміг, у того був рідний батько, а спільних дітей колишня дружина йому не подарувала.

— У нього була кімната в комуналці, – розповідає Марія Миколаївна, – у неї щось із нерухомості в області, продали, склалися, квартиру купили. Ну і, як це буває, після розлучення залишився чоловік практично без усього. Дружина наполягала на тому, щоб половина квартири була записана на її сина, мовляв, та нерухомість була його спадщиною.

Ну, а після розлучення йому виплатили його частку. У столиці робота була, а що купиш на ті копійки? В область їхати, де житло дешевше? Але ж роботу там таку не знайдеш. Кредити тоді, 20 років тому ще не були масовим явищем. Гроші поклав на рахунок, зняв квартиру, так і жив. А вже потім ми з ним познайомилися.

У Марії Миколаївни є двокімнатна квартира, від покійних батьків залишилася ще одна, яку жінка одразу оформила на Арину, у ній донька з сім’єю і живе. Власне, рішення не реєструвати стосунки з Олегом великою мірою було продиктоване прагненням убезпечити доньку, в разі чого, від поділу спадщини з вдівцем матері.

— І якраз коли ми познайомилися, – продовжує Марія Миколаївна, – перепала мені від далекої родички дачка. Ну як дачка, сільський будинок, опалення там не було, води теж. Тільки електрика. Місце дуже гарне, при дачі сад, ягідник, поруч річка і ліс. Чесно кажучи, я ще з покійним чоловіком мріяла дачу купити, але так і не зібралися, а одній там справлятися важко, та й їздити на електричці – сумнівне задоволення.

Арина проти маминої дачі заперечувала: навіщо, треба продати, гроші знадобляться. Але в Олега Сергійовича є машина, а Марія Миколаївна мріяла про неспішне дачне життя, адже попереду в неї була пенсія.

— Якби не Олег, я б не впоралася, – впевнена пенсіонерка, – він і в квартирі все виправив, батько Арини був, що називається, не майстер на всі руки. А вже дача… починаючи від того, що Олег у неї вклав усі свої гроші, закінчуючи тим, що будував, прибудовував, проводив, ремонтував, ділянку привів в ідеальний стан. Не дача, а іграшка!

Олег Сергійович оплатив газифікацію дачі, провів воду, влаштував теплий туалет, ванну, за його гроші і його силами прибудовано кам’яну кухню. На городі та в саду теж здебільшого возиться саме чоловік. Марії Миколаївні залишається тільки лежати в гамаку, інколи поратися з квітниками, та займатися з онуками, яких на дачу до бабусі все ж привозять.

— Та ще й із задоволенням привозять, – каже жінка, – молодим працювати треба, а в онуків то сад, то шкільні канікули, куди їх? Хоча сама молодь на дачі залишається тільки на вихідні й то раз чи два на рік. А вже ми майже постійно. У столиці буваємо якщо тільки взимку і то витримуємо кілька днів. Будинок тепер тут, а що, обидва ж уже пенсіонери.

І ось приблизно рік тому в Марії Миколаївни сталося серйозне захворювання, потрібна була оперативне втручання. На щастя, все обійшлося, почувається чудово, хоча Олег Сергійович ще дужче намагається захищати її від турбот. Але Марія Миколаївна задумалася.

— Одна дружина разом із сином, якого Олег фактично виховав, уже залишила його без житла. Якби зі мною щось трапилося, я не маю сумнівів, що донька, вступивши у спадок, вкаже йому на вихід. А вже те, як вона себе зараз повела, тільки це доводить. І куди він піде?

Безхатченком буде? Грошей, щоб винаймати житло, вже немає, їх у мою дачу вкладено, працювати вже пізно. Загалом, подумала я і вирішила, що напишу заповіт на Олега. Заповім йому цю дачу. Дочці із зятем вона не потрібна, продадуть і все. Загалом продати їм буде чого, моя квартира відійде Арині. А ось дача – Олегу.

Дочці про своє рішення Марія Миколаївна оголосила: не хотіла, щоб та дізналася про все лише за фактом і обпльовувала б потім її могилу. Олег Сергійович не вимагав, навіть пробував відмовлятися, не бажаючи думати про те, що Марія Миколаївна може покинути цей світ раніше за нього. А ось Арина влаштувала істерику.

У тебе є рідна дочка і рідні онуки, а ти заповіт пишеш на чужого чоловіка? Збожеволіла зовсім? Він цього, мабуть, тільки й чекав. Ще й грибочків тобі підсуне, щоб швидше стати спадкоємцем! Ти з глузду з’їхала, мамо? Ти розумієш, кого ти обділяєш?

— Рідній доньці й онукам, – відповіла Марія Миколаївна, – дача даром не потрібна була стільки років. Жодної травинки дочка тут не посадила, жодної копійки не вклала. Була халупа з піччю і туалетом на подвір’ї, те, якою дача стала, – заслуга тільки Олега Сергійовича. І врешті-решт, тобі є, що успадковувати. Він сюди всі свої гроші вклав, працю свою і душу.

— Ну то напиши заповіт на мене з умовою довічного проживання твого ненаглядного Олега, – не здавалася донька.

Але Марія Миколаївна так не хоче. Розуміє, як доведеться її чоловікові, коли Арина стане господинею, а він усього лише “проживаючим”. У відповідь на відмову матері Арина погрожує позбавити ту спілкування з онуками:

— Навіть не дзвони, якщо напишеш цей чортів заповіт! Вважай, що ти тоді проміняла рідну дочку й онуків на чужі штани.

— Таке відчуття, – каже із сумом Марія Миколаївна, – що дочка мене вже подумки поховала. Але ж може так і статися, що Олега не стане раніше за мене, тоді Арина все успадкує. І взагалі, дико прикро, що єдиній дочці майно дорожче за матір, яка поки що жива і відносно здорова.

Що думаєте? Хто правий, як вважаєте?

КІНЕЦЬ.