Осінь завжди була моїм улюбленим часом року — золоте листя, аромат свіжоспеченого хліба, вечори за чашкою чаю. Але цього року сталося щось, що змусило мене задуматися.

Одного ранку, коли я снідала, помітила, що мій чоловік Сергій виглядає якось знервовано. Він зазвичай був балакучим, а тепер мовчав, втупившись у свій тост.

— Сергію, ти в порядку? — запитала я, намагаючись привернути його увагу.

Він зітхнув, а потім, не зводячи погляду з тарілки, промовив:

— Мене можуть скоротити на роботі.

Ці слова вразили мене. У нашій сім’ї завжди був стабільний дохід і тепер, що буде, я не знала. І як реагувати на це?

— Це не може бути правдою! — вигукнула я. — Ти там стільки років! Тобі до пенсії всього два роки залишилося, як ми житимемо?

Він кивнув, а в його очах з’явилася тривога.

— Компанія звужує витрати і я можу опинитися в списках непотрібних, — сказав Сергій.

Ми вирішили не вплутувати дітей у наші проблеми. Вони у нас гарно виховані, а Олена разом з чоловіком підтримують його батьків фінансово. Вони давно на пенсії й діти перераховують їм щомісячно певну суму. Мені незручно просити, щоб і нам давали, тому потрібно було щось вигадати своє.

Наступного дня я зустрілася з подругою Катериною у парку. Вона завжди була на моєму боці й знала, як підбадьорити.

— Що з тобою? Ти виглядаєш засмученою, — запитала вона.

Я пояснила їй ситуацію.

— Це ж як так? Що ти плануєш робити? — запитала Катерина, дивлячись на мене з серйозністю.

— Не знаю. Я завжди мріяла про випічку. Може, варто спробувати щось продати? — запропонувала я, сумніваючись у власних словах.

Катерина засяяла.

— Це чудова ідея! Я допоможу тобі з усім, — сказала вона.

Повернувшись додому, я вирішила спробувати випекти пиріг. Взяла свіжі яблука, цукор і борошно, прочитала кілька рецептів і встала на кухню.

— Сергію, подивися, що я приготувала! — вигукнула я, коли він повернувся з роботи.

Він спробував шматочок.

— Супер! Ти просто майстриня! — похвалив він.

Я відчула, як серце наповнюється радістю. Але думки про майбутнє не давали мені спокою.

— А що далі? — запитала я. — Що буде, якщо ти дійсно втратиш роботу?

Сергій знизив плечима.

— У мене мінімальна зарплата, ти ж знаєш, нам важко буде на неї прожити, – не вгамовувалась я.

— Можливо, ми можемо працювати разом? Ти займатимешся випічкою, а я — доставкою, — запропонував він.

— Це звучить цікаво, але ти впевнений? — спитала я.

— Так, я хочу спробувати, — відповів він.

— Тільки цей пиріг не підійде. Краще почати з булочок.

Наступні тижні ми провели експериментуючи з рецептами. Я непогано пекла, але для продажу потрібно було вигадати щось особливе. Я готувала булочки, а Сергій шукав партнерів для доставки. Тільки все було марним. Треба було з нічого зробити щось, а потім вигідно продати, ще й заробити на цьому. Продукти та електроенергія дорогі, тому ми вирішили відкласти цю ідею.

Я пекла тільки для нашої сім’ї невеликими порціями, але коли сусіди зверталися, щоб замовити, я їм ніколи не відмовляла. Ціни ставила ринкові, а доставка була тільки в межах дому.

— Можливо, спробуємо щось інше? – запропонувала я якось за вечерею.

— Не думаю, що це гарна ідея, – запевнив чоловік. – Мені потрібна стабільна робота.

Поки Сергій шукав, де знайти роботу, я все пекла. Запахи розносилися будинком, а разом з ними й чутки, що у 68 квартирі можна замовити випічку. Сусіди почали замовляти, а я — пекти. Заробляла небагато, але хоч щось робила.

Одного дня Сергій прийшов з гарною звісткою, у компанії його вирішили залишити, а скоротили молодого фахівця. Юристи так порадили директору. Вони казали, що молоді швидше знайдуть роботу, а чоловіку не варто життя перед пенсією псувати. Тим більше, що він працював у компанії понад 15 років.

Я так зраділа, що у нас все буде гаразд, але пекти продовжила. Тільки згодом я усвідомила, якби не звільнення Сергія, я б ніколи не спробувала щось нове. А тепер у мене є постійні покупці та додатковий заробіток. Я відчуваю себе щасливою та потрібною людям.

Джерело