На жаль у нас тоді дуже непростий період в житті склався, – розповідає Наталя, – за квартиру платити потрібно було, я в декреті якраз сиділа, не працювала, а чоловіка звільнили з роботи, бо в них там на фірмі були якісь негаразди.

Наталі 28 років, її чоловік Юрко на рік старший за свою дружину й в сім’ї росте їх маленька 3-х річна донечка.

Сім’ї у них небагаті теж, вони обоє – старші діти в своїх сім’ях, так що жити з кимось із батьків з самого початку був не варіант абсолютно, так що молода сім’я орендувала окрему квартиру, а потім Наталка дізналася, що вже при надії вона й незабаром стане мамою.

І поки мрія про власне житло, навіть взяте в кредит, залишилася просто мрією, на жаль.

– Сестра Юрка, Мирослава, – продовжує Наталя, – молодша за мого чоловіка на майже 3 роки. Їй дуже довго ніяк заміж вийти не вдавалося, от не складалося у неї ніяк життя і все.

Наталя ж зі своєю зовицею завжди добре ладила, частенько дівчина приходила в гості, брат з дружиною брали її з собою на відпочинок до родичів Наталі, які живуть біля моря в Одеській області, дівчата разом дуже часто ходили гуляти, навіть, коли на світ з’явилася маленька донька.

– Я з чоловіком познайомилася, – зізналася Оксана, два з половиною роки тому, – він старший за мене на 16 років, вдівець, син у нього за кордоном вчиться.

– Ясно було, що новий знайомий був дуже забезпеченою людиною, – каже Наталя, – та й незабаром у Оксани з’явилися дорогі речі, новенький недешевий телефон, про який я лише мріяти могла, красиві золоті прикраси, що коштували недешево.

За зовицю раділи і її батьки, і Наталя з Юрком.

Через пів року після знайомства зіграли пишне весілля, Наталя переїхала жити від батьків до свого чоловіка.

Данило, чоловік Оксани, був досить таки товариським, мав і заміський будинок, і шикарну велику квартиру недалеко від того місця, де орендував якраз житло сам Юрко з власною сім’єю.

– Звісно, ми рідше стали з Оксаною бачитися, адже у неї тепер своє життя та власні турботи та розваги, – пояснює Наталя, – воно й зрозуміло, у неї тепер статус заміжньої жінки, нові турботи, нові знайомства, та й взагалі – нове життя.

З роботи старої вона пішла відразу, пішла вчитися на водіння автомобілем, щоб отримати права. Десь рік тому вона зателефонувала.

– Слухай, виручи мене, дуже потрібно, – попросила зовиця Оксана, – я щось не дуже добре себе почуваю, а ввечері гості у чоловіка будуть, ми їх вже давно запросили до себе, то важливі для нього люди, потрібно прибрати гарно у нас, але на це я вже викликала людину, а ще потрібно допомогти мені все сервірувати та приготувати до вечора, щоб були смачні та гарні страви кругом.

Та й поговоримо з тобою заодно, адже не бачилися вже давно, час разом проведемо, приходь, я з мамою вже домовилася, вона через годину приїде за твоїм дитям.

– Я шкодувала зовицю, пішла, адже не хотіла відмовляти, – розповідає Наталя, – ми все швидко зробили, все прибрали, приготували, весело поговорили, Оксана мені наостанок дещо зі своїх речей віддала, ну і я, звісно, відразу пішла додому, не хотілося мені заважати їм, хоча Данило і запрошував залишатися з ними на трішки, але я все ж вирішила повернутися додому.

А ще через кілька місяців у Наталі з Юрком якраз і почалися негаразди, залишилися зовсім без грошей.

У Юрка на роботі частенько затримували зарплату, а потім й зовсім звільнили половину колективу. У цю половину потрапив, на жаль, і сам Юрко.

– Ми не просили нікого і ні про що, – каже Наталя, – свекруха до зятя звернулася сама, адже вона добре знала про нашу ситуацію непросту, щоб той допоміг Юркові працевлаштуватися, адже у нього і можливості гарні є, і зв’язки.

– Мені водій потрібен, – сказав Данило, – нехай іде до мене Юрко, в оплаті не ображу, все буде добре.

– Нам не дуже хотілося погоджуватися на цю пропозицію, все ж працювати на свого родича якось незручно, – каже Наталя, до того ж це завжди будемо їм винні за цю послугу. Просто безвихідь була якась у нас на той час. Ну подумали добре і вирішили, що Юрко таки тимчасово буде працювати, поки щось не знайде краще для себе, адже грошей нам не вистачало на життя.

Але сам Данило тримався просто, платив добре Юркові, справи йшли своєю чергою.

Чоловік зовиці нічим, особливо, не підкреслював свого високого посадового місця, хіба що при сторонніх Володимир вже сам його по імені та по батькові називав. Чого не скажеш про зовицю саму.

– Прийди до нас на днях, – зателефонувала вона якось знову Наталі, – треба допомогти мені в чомусь, ну приходь з племінницею, коротше, дуже треба, я вже чекаю на тебе, давай йди.

– Виявилося, – згадує Наталя, – Оксані терміново знадобилося вимити відразу усі вікна в квартирі. І завжди це робила приходить до них їх постійна домробітниця, а тут, мабуть, зовиці щось там задумалося інше ще щось, вона вирішила мене до себе покликати, показати, хто головний.

Наталя прийшла, Оксана зустріла її якось дуже холодно, показала, де і що взяти, а сама взяла племінницю та повела її гратися в іншу кімнату.

– Чую я потім, донька моя заплакала, – каже Наталя, – Оксана її залишила одну, сама піднялася в спальню, а дівчинка впала.

– Оксано, – покликала Наталя, – ми йдемо, донечка плаче, а працювати я не можу, коли дівчинка без нагляду.

– Як це ти не можеш працювати, – обурилася Оксана, – що, так і візьмеш і просто залишиш все, як є? З усіма дітьми малими таке трапляється, це ж не проблема велика якась, дивись, вона вже заспокоїлася, давай доробляй свою роботу.

Тут Наталя вже розлютилася і сказала, що вона не збирається нічого доробляти та в служниці до зовиці вона не наймалася зовсім, щоб виконувати всю роботу, яку та їй доручає, наче прислузі якійсь.

– Зате чоловік твій найнявся, – сказала самовпевнено зовиця, – мій чоловік йому гроші платить, причому, платить досить таки гарні гроші, я б сказала аж занадто гарні, які він зараз ніде отримувати не буде. Ти – дружина нашого водія, а значить – така ж наймана робоча жінка, як і він.

Ці слова почув і чоловік Юрко, який повернувся вже з роботи.

– Це я у чоловіка твого працюю водієм, – сказав Юрко своїй сестрі, – а моя дружина ні, та й я думав, що я тобі брат, а не найманий працівник – твій водій.

– Ми з Юрком швидко зібралися, взяли дочку і пішли додому, – каже Наталя, – зрозуміло, про роботу Юрка у чоловіка сестри й мови вже не йшло, та й незабаром чоловікові пощастило, він знайшов собі інше робоче місце, досить не погане.

Відтоді Наталя з Юрком не спілкувалися з сім’єю Оксани місяці 2, свекруха телефонувала, звинувачувала, звісно, Оксану, в тому, що вона занадто горда, що її Оксанка, бачте, просто пожартувала й нічого поганого вона не мала на увазі, що не треба було всерйоз сприймати її слів.

– Якщо грошей у вас зараз немає, то гордість потрібно було кудись подалі заховати, – сказала якось недобре мати Юрка, – дивись, Оксаночка й доплатила б тобі за допомогу в тому, що ти прибрала в її квартирі. А як же без цього?

Наталка, уважно все вислухавши від матері, просто спокійно поклала телефон. Зараз вона проходить з дівчинкою комісію в дитячий садок і готується до виходу на роботу.

На роботі вже усі чекають її повернення.

– Я не знаю, – каже Наталя, – як довго Оксана буде заміжня, боюся, що зі своїми амбіціями вчорашньої небагатої людини, вона швидко розчарує свого чоловіка. Він, мені здається, хороша людина.

Юрко ображений і на власну сестру, і на свою маму. Не можна так ставитися до людей через те, що трохи завелося в них грошей. На Данила мій чоловік не ображається, адже той нічого йому не зробив і жодного разу слова кривого не мовив.

– Останній шматок хліба черствого доїдатиму, – говорить Юрко тепер, – а у рідні роботу не попрошу більше ніколи. Інакше виходить: ні рідні, ні роботи. Але тепер ці на мене нехай не сподіваються, хай там що.

Чи є у вас родичі такі ж, які, як тільки розбагатіли, то змінилися в гіршу сторону?

Джерело