Ось так вона і сказала прямо, заявила просто, уявляєш? Що роботу змінювати вона не збирається, навіть думати про це не хоче і говорити, її все і так влаштовує, та й нема чого, адже у мене є друга квартира та я повинна її їм віддати! – скаржиться своїй знайомій Катерина.

– Зачекай, а хіба у тебе є друга квартира, невже це правда? – дивується подруга на ці слова.

– Так, звісно є, тут все ще цинічніше, ніж здається тобі на перший погляд! – сумно посміхається Катерина, – Квартира, звісно, є. Але ця квартира не у мене, вона не моя, а у моєї мами. Мамі моїй зараз вже 72 роки і вона жива та цілком здорова, звісно, як на свій вік, чому я дуже рада і це зрозуміло. Звичайно, крім мене у мами нікого немає, але чекати спадщини отак від людини, яка ще в силах та доброму самопочутті – це щось недобре, зовсім не по-людськи виходить.

Син Катерини Дмитро одружився з Оксаною 2 роки тому.

Оксана – приїжджа, родичі її живуть досить таки далеко від молодих.

А якраз відразу після весілля син з невісткою стали орендувати невелику однокімнатну квартиру поруч з роботою Дмитра тому, що Оксана зі своєї роботи відразу ж звільнилася.

– Так, платили там добре, зарплата чимала, – сказала ​​невістка, – але колективчик той ще, нікому не побажаєш, ще й робота досить таки важка, не для мене вона, мені усе там так набридло. У мене тепер чоловік є, на ньому лежить обов’язок утримувати сім’ю, тепер Дмитро має добре заробляти, щоб свою сім’ю забезпечувати.

– Звісно, вона мала намір іншу роботу знайти, щось там довгенько підходяще підшукувала, як сама сказала, що треба ж сукні кудись вигулювати, та й вдома важко сидіти самій, – каже Катерина, – і знайшла. Робота та якраз біля їх квартири, недалечко, зовсім не важка, короткий робочий день, платять копійки, сиди собі красива й не втомлена і на дзвінки відповідай.

Син Катерини й слова своїй молодій дружині не сказав, він трудився там, куди влаштувався відразу після закінчення інституту, був на хорошому рахунку, заробляв добре, старався в усьому встигати, щоб мати гарні перспективи на роботі і майбутнє добре мали вони усі.

– Ну так і витрати зросли, – каже свекруха Оксані, – за квартиру, на харчування, на сукні для дружини. І це ще дитини у них немає, а вони ж самі ледве на елементарні речі можуть кошти відкласти. Я пробувала говорити, мовляв, відкладайте трохи грошей, збираєте, беріть квартиру свою, хоч в кредит, адже все одно оренду платите, а так все ж платити за своє, а не за чуже.

Син постійно старався відійти від маминих питань, говорив, що вони вирішують цю проблему, а недавно молоді були в гостях у самої Катерини, посиділи, мати їх пригощала, а потім почалася дивна розмова.

Дмитро побіг недужого приятеля провідати, а свекруха з невісткою обоє з чаєм та тортиком бесіду вели.

– Я і кажу, мовляв, я дам вам на перший внесок чималу суму, багато не зможу, але ж і у вас відкладено щось вже є. Треба щось з квартирою вирішувати, адже у вас має бути власне житло. Нехай однокімнатну поки візьмете в кредит, але треба брати свою, з роками виплатите все і буде у вас своє власне житло.

– А що у нас відкладено? Про які гроші мова йде?- здивувалася Оксана, – З чого нам відкладати? Ми квартиру за свій кошт орендуємо, всі гроші витрачаються, якщо збирати, то їсти ми що з чоловіком будемо? Так я і не бачу сенсу особливо відкладати й економити, або брати той кредит і роками сидіти в боргах, коли у моєї свекрухи, вибачте, друга квартира є.

Катерина спочатку розгубилася: яка така друга квартира? Звідки у неї квартира друга, якщо вона має одну?

А лише згодом до неї дійшло, що невістка має на увазі квартиру бабусі Дмитра, яка ростила його, і яку зараз дружина онука практично квапить звільнити житлоплощу, щоб самій з чоловіком жити там.

– Квартира оформлена на мене в дарчу, – сказала невістці Катерина, – але це формально. На ділі вона мамина, вона там живе і буде жити доти, доки буде ходити. І я дуже хочу, щоб мама прожила ще довгі-довгі роки! Так що на ту квартиру, Оксано, краще не дивися.

– Ну не завжди ж вона зможе жити одна, роки у неї давно вже немолоді! – сказала, з здивованим поглядом, невістка, – Літня людина вона вже, старенька, потребує догляду постійного. Ви її до себе візьмете, через пару років й будете жити собі тихенько, дві пенсіонерки й усім добре буде.

– Мені 52 роки, – Катерина навіть розсміялася, – мені ще до пенсії, як до Америки на велосипеді. Жити тихенько? А з чого ти вирішила, що мама мріє зі мною жити і хоче бути зі мною під дахом одним? І потім, найголовніше, з чого ти вирішила, що свою квартиру моя мама віддасть саме тобі?

– Не мені, звісно, вона віддасть свою квартиру, а власному онукові, моєму Дмитрові! – вже не так весело говорила Оксана.

– Це як же вчасно ми з мамою дарчу на мене оформили! – лише й мовила Катерина.

Коли Дмитро вже повернувся, він так й не зрозумів, чому Оксана так швидко згорнула візит до його мами і мама його зовсім невесела зробилася.

– А і даремно ти йому не сказала, не розповіла все, що тобі невістка казала, потрібно було, щоб він знав про цю розмову до дрібниць, – хитає головою приятелька Катерини, – нехай би знав, що за жінка в нього! Як вона хвацько розпланувала все і на майно ваше так сміливо вже зараз претендує.

– Я думаю, що в цьому немає потреби, – каже Катерина, – думаю вона сама все скаже. Або я виховала нехорошого сина, якщо вона вже говорила, а він продовжує з нею жити. Лише знаєш, я квартиру ту їм не віддам ні в якому разі. Ні зараз, ні навіть вже потім. Навіть, якщо маму до себе заберу, навіть, якщо її не стане.

Здавати буду в оренду, отримуватиму орендну плату, але невістка там жити не буде ніколи. Хоче син до сивого волосся по орендованих хатах з нею кочувати – його справа. А мені тепер діла до них немає.

Tа чи правильно це? Хіба невістка не права?

Джерело