Ми з чоловіком жили в квартирі моєї свекрухи довгих 10 років. Іван мій відразу сказав, що своє житло нам купувати не варто, бо він у мами один і її трикімнатна квартира рано чи пізно дістанеться саме нам.

Я, зрозуміло, ще відразу відносилася до слів чоловіка якось недобре, з пересторогою, адже дуже добре за чутками знаю, як “добре” жити з матір’ю чоловіка під одним дахом, ще й коли господиня там лише вона.

Але коли ми стали жити з свекрухою, я побачила, що вона дуже спокійна і хороша жінка, що навіть здивувало мене. Я, звісно, не можу сказати, що вона прямо горнулася до мене, але від неї віяло якимось теплом і спокоєм.

Після весілля Іван мій якось зовсім збайдужів до мене, навіть поява маленького сина, нічого не змінила в нашому сімейному житті. Жили ми з Іваном як сусіди якісь.

Я лише з матір’ю Івана могла щиро порозмовляти, я ніколи нічого поганого не говорила при ній про її сина, з поваги до неї, адже це її рідна єдина дитина, але вона сама все розуміла і підтримувала в душі мене.

Свекруха дуже допомагала мені з синочком всі ці роки. Вона водила Дмитрика в садочок, а потім в школу, завжди готувала нам їжу.

Вже 10 років минуло, і Іван, неочікувано для всіх нас, сказав, що подає на розлучення, у нього є інша і він щасливий лише з нею.

Іван мені відразу заявив, що йти нікуди не збирається, а буде жити тут, адже це його дім. А я маю сама піти.

Тоді вперше матір Івана втрутилася в нашу розмову, вона просила сина одуматися, зберегти свою сім’ю, подумати про власну малу дитину. Але всі ці розмови та вмовляння були зовсім марними, адже чоловік вже зробив свій вибір, він не збирався когось ще слухати.

Я зібрала речі та просто пішла. А він привів туди іншу – свою нову дружину.

Я відразу стала орендувати невеличку кімнату в однієї бабусі, мені її на роботі дівчата порадили. Важко зараз, звісно, мені дуже, адже я заробляю копійки, а вдвох з дитиною живемо в чужому домі.

Бабуся ця – людина наче й непогана, але характер має дуже важкий, постійно їй щось не подобається, все я не так роблю. Ми навіть зі своїм сином стали їсти в своїй кімнаті, щоб зайвий раз з нею не зустрічатися, адже на хорошу квартиру я грошей не маю.

А якось я на місцевому ринку я зустріла свою колишню свекруху, очі у неї якісь сумні та сірі. Зі своїми проблемами я зовсім забула про неї, тому дуже була рада нашій зустрічі, адже у нас гарні стосунки були завжди.

Вона мені на сина свого не скаржилася, але я зрозуміла, що їй теж живеться не просто у своєму власному домі. Ми так гарно та щиро поговорили, вона пішла, але просила, щоб я її зателефонувала.

Мені дуже шкода свою свекруху і я б забрала її до себе, жили б разом, вона б мені допомагала, хороша ж вона людина. Але я сама не маю де жити. Як нам допомогти одна одній? Як мені правильно вчинити?

Джерело