– Ой, мамо, ну знайшла за що ображатися! Дитину без тебе похрестили. Я надіюся, що це не останній твій онук, ще побуваєш ти на такому святі!, – сказала мені дочка, коли я повернулася з моря.

Мені так образливо стало, словами не передати.

Ми з чоловіком виховали двох донечок. Все в житті робили для них. В нас сімейний бізнес, змалечку возили дітей спершу в Україні по морях, потім і за кордон. Старалися дати їм все, що від нас залежне.

Різниця між старшою Улянкою та молодшою Катрусею трішки більше року. Ми ж думали, буде їм цікаво разом. Але ще з дитячого віку ми з чоловіком помічали між ними не любов.

Завжди вони знаходили причину побурчати одна на одну.

Все це триває і досі.

Старша дочка заміжня вже п’ять років. Виховує з чоловіком дві донечки. За куму Уляна сестру не брала, бо в тої все були якісь відмовки. Ну, нехай там, це не так вже й важливо.

Але коли вийшла заміж молодша Катруся, то з неймовірною швидкістю почала віддалятися і від нас з чоловіком.

Ми намагалися зблизити дистанцію між нами, але не виходило.

Місяць тому і Катруся стала мамою. Всі дев’ять місяців я намагалася бути їй корисною, але всі питання вона вирішувала, як не з подругами, то мамою чоловіка, своєю свекрухою, що мені образливо.

Я нічого їй не зробила поганого, щоб заслужити ось таке ставлення.

А недавно я зі старшою дочкою і онучками полетіла на море, в якості няні, бо самій Улянці важко, менша ще двох рочків не має.
Катя знала, що ми летимо, бо квитки були придбані задовго до від’їзду.

Ми ж домовилися, що як тільки ми повертаємося, то Катя робить хрестини. І планувалося, щоб сестри нарешті покумилися. Уляна була б рада бути за хресну. Але сталося все не так.

Виявляється, хрестини вони зробили на неділю раніше, а за куму взяли сестру Андрія.

– Мамо, що ти злишся. Ну зробили хрестини без тебе. Нічого, ще будеш онуків мати, ось і посвяткуєш.

Аргументувала Катя свій поспіх тим, що ресторан на другу неділю був зайнятий.

– Катю, не кажи небилиць. Невже в Тернополі один ресторан відкритий?

Але добре, мене там не було, бо я була в Болгарії, але Катя і тата рідного на цю подію не запросила.

– А тато б на хрестини без тебе не пішов!

Мені бракує слів. На хрестинах була вся родина нашого зятя, а від нас нікого.

Я розумію, родина зятя також при грошах, може й більше за нас, але це не привід забувати рідних тобі людей, батьків, сестру.

Як мені бути в такій ситуації?

Як пояснити дочці, що ми батьки, які дані Богом і від нас не можна відвертатися?

Джерело