Я зустрічалася з Кирилом три роки. Уже після першого візиту до його батьків я помітила, що його мама мене не любить. Минули роки, а стосунки не виходили на новий рівень. Після тижневого перебування у батьків Кирила мені стало зрозуміло, чому все так.

– Ой, ну дивно все ж таки. Мій син так довго вибирав собі дівчину. Я думала, це буде не знати яка краля, а ти звичайнісінька дівчина, – сказала мені на прощання мама мого хлопця.

Мені було неприємно це чути, але я нічого не сказала Кирилу.

Ми не жили разом, хоча я мала свою квартиру. Він все вигадував якісь причини, щоб їхати до батьків. То мама погано почувається, то йому потрібно сьогодні прибирати, то допомогти мамі вечерю приготувати.

Ми були вже не діти. Мені на той час було 30, а Кирилу 35.

Я не бачила нічого поганого в тому, що мій хлопець надто прив’язаний до мами.

Я бачила в цьому лише найкраще, що він турбується про неї, і що так буде турбуватися і про мене.

Він галантно відкривав мені двері в автівці, подаючи руку, так само робив мені приємні сюрпризи, готуючи романтичні сніданки. Але після всього приємного зі мною він їхав до мами, бо вона його також чекає.

Ми довго не знайомилися. Якось Кирило відтягував цей момент, але він все таки настав.

Тато був дуже приємний, але злегка скутий. Тільки переступивши поріг я зрозуміла, що в домі керує всім мама Кирила.

Він постійно бігав з нею на кухню, приносячи до столу різну смакоту.

Коли я прощалася вона єхидно сказала, що дивується, чому Кирило так довго шукав собі дівчину.

– Я думала це буде не знати яка краля, а ти всього-на-всього звичайнісінька дівчина, яких можна зустріти на кожному кроці.

Мені було дуже неприємно це чути, але я промовчала.

Через рік я почала наполягати, щоб Кирило переїжджав жити до мене, але він завжди щось вигадував нове.

– Почекай ще, я не можу покинути маму. Їй зараз погано, її ниє спина, сіпається око, крутить ногу, магнітні бурі і…. таких “і” було дуже багато.

Я не розуміла чому Кирило так поводиться. В нього є батько, який би і мав доглядати за дружиною, раз вона така. Але тут вся справа була в іншому.

Коли я одного разу була в них в гостях, а це відбувалося вкрай рідко, зазвичай Кирило мене не брав, мама його мені шепнула на вухо, що ніколи не відпустить сина до когось жити.

– Ми цей будинок з чоловіком будували для єдиного сина. Якщо хочеш стати його дружиною, то маєш змиритися з тим, що жити всі ми будемо під одним дахом.

За місяць часу я сказала Кирилу, що ми розходимось.

Ви знаєте, він навіть з цього приводу не сумував.

Я заміжня, маю чудового чоловіка і двійко діточок.

Наскільки я знаю Кирило так і продовжує жити з батьками під одним дахом.

Як гадаєте, такі “синки” зможуть одного дня створити сім’ю?

Джерело