– Ой, та не робіться вже такі святі, – сказала встаючи зі столу мені невістка. – Як працювати в неділю, то у вас Бога нема, а як показати щось з себе, то вам раз плюнути.

– Синок, що твоя дружина собі дозволяє в нашій хаті? Невже ти і на цю ситуацію очі закриєш?

– Мамо, доля правди в словах Валі є. Ви ж з татом до церкви ходите два рази, а то і раз на рік, коли кошик з паскою посвятити потрібно. І то, ви ніколи ще за життя службу дві години не відстояли. Лише прибігали, коли священик кропилом вже махав.

На свого чоловіка я сильно не розраховувала, бо той завжди мовчав, такий вже в нього характер. Сергій все за дружиною тягнув, тому я просто сіла і обхопила голову руками.

– Яка ж все-таки невістка прикра мені попалася. Хай Бог милує.

Це правда, ми з чоловіком ніколи на службу в храм не ходили. Мабуть, через те, що не привила нам цього з дитинства батьки.

Раніше, ще до пенсії, коли і я і чоловік з ранку до ночі на роботі, то працювати на власному городі, бо живемо ми все життя в селі, не було коли. На цю роботу й виділялися вихідні: субота і неділя.

Ніхто нам ніколи не говорив, що неділя для відпочинку належить, а точніше, для Бога і що в церкву потрібно йти.

Ми з центру України. В нашому селі всі так жили. Чи тільки субота чи неділя, всі гайда на поле чи на грядки.

Все змінилося, коли в наше життя влізла невістка, а точніше, коли одружився син.

На перший погляд хороша дівчина.

Якось приїхали вони до нас на вихідні, щоб шашлика посмажити.

Ну в суботу ми відпочивали, смачно їли, а в неділю я кажу, а тепер, дорогі мої, поможете нам з татом на городі.

Невістка встала, руки в боки.

– А ми з Сергієм йдемо до церкви. Якщо ви не навчені до того, що святий день святкувати потрібно, то я на це не підписувалася.

– То треба було відразу ж в суботу про це говорити. Чого ж ти коли шашлик їла, мовчала?

Але мою невістку було вже не зупинити.

Валя з Сергієм як в село приїжджали, то допомагали нам на городі лише в суботу, ну а в неділю, після служби, вони відпочивали чи гуляли селом.

Мені трохи соромно було перед сусідами, бо город заріс лободою, а молодята замість того, щоб прополоти, шпацерують собі селом.

Все мені Валя тикала тим, що ми живемо без Бога.

Я вже також не є така пропаща. Я дякую Всевишньому за все, що нам посилає.

Але і це виявилося недогодою для моєї невістки.

Недавно ми сиділи всі за столом, обідали. В кінці трапези я кажу: Дякую тобі Боженька за те, що ми маємо що їсти.

І тут невістка завелася. Каже, що до церкви я не ходжу, а біля них така свята роблюся.

Мені стало неприємно. Ніхто за мене не заступився. Мій чоловік такий, як кажуть в нас в селі, ні риба ні м’ясо. Він тихенький і робить те, що я йому скажу. Син же слухає свою Валю. А мені хоч плач.

І ось у мене до вас питання. Ви також не працюєте руками в неділю? Невже це такий великий гріх? Чи це просто моя невістка лінива і так себе виправдовує?

Джерело