– Ой, теж мені, знайшла за що ображатися, мама наш одяг випрала. В неї, понюхай, який порошок класний, ми до такого ще не доробилися. Вона хоче для нас кращого. Ми ж не платимо і гривні за квартиру. Треба мати хоч за це до неї повагу. Вона ж могла б її здавати і гроші мати, – сказав мені чоловік після першої “бурі” з його мамою.

Доброго дня, дорогі читачі! Вибачте за анонімність, але я зараз у розпачі…

Ми з чоловіком чекаємо дитину. Для мого Сергія це вже другий шлюб. В першому у нього залишилося двоє діток, з якими він зустрічається і допомагає.

Ми живемо у квартирі його мами, яка знаходиться на одному поверсі з її житлом. Ця квартира її власність, оскільки перейшла їй у спадок від батьків.

Ніби і здається, що живемо ми окремо, але це не так. Я просила чоловіка залишитися в тому містечку, де ми і познайомилися, але Сергій сказав, що через фінансові труднощі ми не зможемо оплачувати оренду.

Зауважу, що це 150 км від міста, де ми з чоловіком познайомилися і де всі наші друзі…

У свекрухи такий характер, що хочеться плакати. Але якось ми та й порозумілися.

Перед тим як ми з Сергієм переїхали, свекруха з чоловіком зробили ремонт у квартирі, тому вона приходила до нас додому, щоб прибрати, змінити скатертину на столі, перенести квіти, вона навіть брала наш одяг і кілька разів прала в себе.

Я розумію що вона на пенсії, їй нудно, вона хоче для нас кращого, але мене це дуже дратує…

Інколи ми навіть сперечаємось. Також мене злить ще і те, що чоловік може після роботи йти відразу не додому, а до мами.

Я телефоную Сергію, а він так легко відповідає: “Я у мами! Вже йду”.

Однокласник Сергія попросив нас приглянути за його котом. Так свекруха зайшла до нас поки я була на вулиці, бо ключі вона має, і нагодувала кота котлетою.

Кіт породистий, і я вимолила всі молитви що знала, лиш би з ним нічого не сталося. Йому ж не можна їсти людську їжу. А свекруха лише сміється.

Ця жінка мене з кожним днем все більше і більше дратує. Я вже боюсь того моменту, коли в нас народиться дитинка. Я дитя зі свекрухою і на хвилинку наодинці не залишу…

Але що найбільше мене дратує, так це те, що Сергій каже мені, що він не знає, чому я скаржуся, бо мама хоче для нас найкращого…

Як мені бути? Чи зміниться мій чоловік? Чи варто робити все для того, щоб переїхати від цієї жінки і бажано в інше місто?

Джерело