Оксана з мамою не спілкується вже чимало років. Усі знайомі та родичі дивуються цьому. Постійно вмовляють Оксану помиритися першою, пробачити мамі усе, щоб там не було. До мами ніхто не звертаються, мовляв, донька має першою вибачення просити, навіть, якщо її вини немає

Я, правду кажучи, зараз таки зовсім не можу зрозуміти Оксану! – міркувала нещодавно моя рідна сестра про свою хорошу подругу. – Як можна з власною матір’ю не спілкуватися, не розмовляти з нею зовсім? Мати у неї, звісно, не подарунок, на жаль, це всі люди добре знають, тут не посперечаєшся з нею, звісно.
Важка вона надто людина і щира правда це. Але ж яка б вона не була, як би там не складалося – вона мати ж рідна її, одна-єдина.
Мама життя дала Оксані, виховала її добре, на ноги поставила, добре чи погано вона це зробила – але зробила все ж, що змогла. І я вважаю, що потрібно якось налагоджувати відносини, як би там не було, не можна так жити рідним людям й далі.
– Ну це так але, чужа сім’я – темний ліс, сестричко. Ми ж не знаємо точно, що там у них сталося в їх родині між ними, але раз не спілкується подруга твоя з власною матір’ю та й дітей туди не возить, напевно є тому якісь серйозні причини і все. Значить, не потрібно їй це спілкування зовсім, виходить так.
– Ой, ну ти скажеш теж таке, не потрібно їй з власною матір’ю спілкуватися їй. Як це – не потрібно? Так не буває в житті, в будь-якому випадку це не правильно зовсім.
Які там можуть бути ще серйозні причини на це. Життя таке коротке та непередбачуване, а ми витрачаємо дорогоцінний свій час на якісь різного роду дрібні суперечки і непорозуміння одні.
А насправді – сьогодні живі і щасливі, а завтра – хто знає, яке життя нас чекає попереду. Я ось по собі суджу – все на маму свою ображалася я дуже довго, пам’ятаю.
А тепер ось і немає її поруч зі мною, та й не буде ніколи уже. І час назад не повернеш, на жаль. Ні, потрібно Оксані з матір’ю миритися якось.
Налагоджувати відносини. Щоб не пошкодувати потім, коли вже нічого не можна буде повернути.
Я слухала сестру і не до кінця її розумію. Можливо, люди, які попереджають “от не стане матері – пошкодуєш” – судять по собі? Їм пощастило, у них була добра, чуйна, розуміюча мати.
Звичайно, ображати таку не можна, та й причини немає на те, і дзвонити їй треба регулярно, і берегти, і допомагати, і не сердитися на дрібниці – адже життя таке коротке.
Але ж такі мами далеко не у всіх, ось в чому проблема. Як вести себе Оксані в даній ситуації, коли у неї така недобра мати? Хіба донька не має права ображатися на матір, якщо вона дуже недобра людина?