Сестра вимагає від мене таких же дорогих подарунків для її дітей, які вона свого часу дарувала моїм. Оксана не розуміє, що фінансове становище в мене не з найкращих, але при кожній зустрічі з родичами вона на цьому наголошує.

Ви собі й уявити не можете, як мені неприємно все це від рідної сестри вислуховувати.

Я одружився рано, ще на першому курсі університету. З дружиною прожили п’ятнадцять років і розлучилися. Я віддав колишній і двом дітям все, що ми разом нажили за всі ці спільні роки. Собі залишив єдине, свою автівку, і так, автівка в мене дорога і купляв я її з салону.

З дітьми я бачуся. Старша дочка хоча ще навчається, але вже заробляє на свій вік непогані гроші. Молодшому сину я по можливості також купую що потрібно, також оплачую аліменти.

На даний час я живу на орендованій квартирі. З роботою також не дуже ладиться, тому фінансова сторона бажає бути кращою. Але я розумію, що поки я не куплю свого житла, то не зможу жити звичним для себе життям.

Але моя сестра, хоч і забезпечена людина, не хоче мене розуміти.

Ми з Оксаною куми. Вона хрестила мою старшу доньку, а я її старшого сина.

Оксана пізно стала мамою, хоча з чоловіком розписалися вже давненько. Просто Оксана з тих людей, хто в першу чергу думає, чи все гаразд по фінансах, а потім вже думає і про дітей. Вони з чоловіком гарно стоять на ногах в них свій бізнес, квартира і гарна дача.

Свого часу, коли мої діти були маленькі, то Оксана робила їм гарні і дорогі подарунки. Своїх дітей в них ще не було, ось вони і балували племінників.

Діти дуже любили, коли тітка заїжджала до нас в гості. Одного разу вона навіть подарувала обом бездротові навушники і це в той час, коли навіть ми з дружиною таких не мали.

І ось тепер, коли я приходжу до своїх племінників в гості, Оксана щоразу намагається мене присоромити дешевими подарунками.

– Ой, Іване, а що, меншої машинки в магазині не було? Не плач, доню, то не ти винна, що в ляльки ручка відлетіла, це така якість. Завтра підемо я тобі нормальну куплю, – і все в такому дусі.

Я вже не раз виправдовувався перед родичами, що не маю можливості зараз на гарні подарунки, а вони мені тикають на те, що приїхав я до них на крутій автівці.

Ніхто, в тому числі і сестра, не хочуть розуміти, що я плачу аліменти і сам не маю де жити.

Ця машина дорога, але невже я маю її продати, щоб догодити сестрі і племінникам?

Оксана каже, що якби знала, що я не буду взаємно віддавати її дітям, вона б раніше не старалася так для моїх.

Як мені з цим жити? Як пояснити сестрі, що це не гарно з її боку?

Хоча, з іншого боку, це буде для мене стимулом швидше стати на ноги і показати всім, що я гідний дядько…

Що скажете з цього приводу?

Джерело