– Олено, не говори мені під руку! Ти ж знаєш себе, зараз той борщ буде на мені, – не встиг я це договорити, як ложка з борщу просто вискакує з моїх рук і опиняється на нових штанах.

З того дня я більш уважно прислухаюсь до дружини. Але скажу вам відверто, це так не приємно.

Хочу тут розказати вам про “дар”, як ми сміємось, моєї дружини Олени.

Це ще почалось до весілля, але тоді я був молодий і закоханий, тому не сильно надавав тому значення.

Якщо коротко, то в моєї дружини “глазливі” очі (напишіть, як буде українською слово “глазливі”, бо не знайшов).

Я не знаю як це пояснити. Спершу я думав, що це просто збіги, але тепер, після п’яти років спільного життя, я зрозумів, що ні, не все так просто.

Моя дружина не любить білих речей. Олена і собі не купує і мені і сину. В нас все сіро-буро-малинове.

– Я не збираюся перебирати перед пранням чорне і біле.

Якось я з тим мирився. Але одного разу, поки Олена була з сином на морі, я купив собі дві футболки. Одна була білюсінька, про яку я мріяв, а друга зелена.

Коли Олена повернулася, то була не в захваті.

– Ой, ти без мене викупиш так викупиш! І що я тепер з нею маю робити при пранні? Хіба ти вручну прати будеш, – сказала Олена.

І що б ви собі думали? Десь днів через два я прасував футболки після прання і саме цю білу я пошкодив, бо з утюга вилилась якась речовина, яка так і не відіпралася.

Футболка опинилася в смітнику…

Те саме було і з борщем. Я прибіг в обід додому, але мав ще одну зустріч, тому не переодягався.

– Давай поїмо! Я борщик зварила, – сказала дружина.

Я як був в нових штанах, так і сів до столу, бо сильно часу немає.

– Ой, ну зараз зальопаєшся, – сказала Олена.

– Краще помовчи, – відповів я дружині. І не встиг я ложку до рота донести, як вона виривається і “паркується” на моїх штанах.

– А я казала…

Моїй злості не було меж.

Я знав, що є такий “дар” в Олени, але це було вже занадто.

Таких випадків було дуже багато, але опишу ще той, який відбувся буквально сьогодні.

Пішли з дружиною ми в супермаркет за продуктами. Перед нами йшла групка студентів, оскільки біля нас знаходиться навчальний заклад.

Серед тих студентів йшла одна дівчинка, яка трішки виділялася.

На вулиці було жарко, а вона була в теплому худі і в’язаних підколінках.

Моя Олена не змовчала.

– Ой, ну і як їй тільки не жарко?

Десь за хвилину ця дівчина зашпортується, падає і ті підколінки на одному коліні подерлися.

Ми лише переглянулися один з одним.

– Олено, скажи, що ось-ось ми казково розбагатіємо. Може збудеться.

Але ви знаєте, таке щось не збувається.

Хтось з таким зустрічався? Це правда що є такі люди, чи це такі співпадіння?

Джерело