Я у шлюбі вже 14 років, і в нас із чоловіком двоє синів. Ми жили в квартирі, яка раніше належала моїм батькам. Після того, як не стало моєї мами, батько залишив мені невеличку двокімнатну квартиру.

Але цього житла було замало для нашої сім’ї, яка постійно зростає. Тому ми вирішили збирати гроші на новий будинок. У цьому питанні «доnомогли» мама та сестра мого чоловіка.

Золовка завжди нарікала на своє нещасливе життя. Перший чоловік її покинув, а другий залишив їй лише кімнату в гуртожитку після роз лучення.

Свекруха ж мешкала в старій квартирі, яка перебувала в такому стані, що навіть ремонтувати її не було сенсу. Спочатку ми вирішили забрати свекруху жити до нас.

Але згодом чоловік запропонував куnити для неї будинок за наші гроші, продавши її квартиру за невелику суму. Я неохоче погодилася, бо іншого виходу в нас не було.

На жа ль, я не очікувала, що свекруха стане господаркою квартири, у якій ми жили. Вона почала говорити, що хоче передати її своїй доньці та онуці, зовсім не зважаючи на нас.

Чоловік не захотів сперечатися зі своєю мамою, аби не засмучувати її. Тому я вирішила поговорити зі свекрухою сама. Я пояснила, що її донька нічого не вклала у цю квартиру, адже ми куnили її за власні гроші.

Але свекруха розплакалася й заявила, що її донька теж заслуговує на щось хороше.

Я намагалася її зрозуміти, проте мала сильне відчуття, що вона все одно віддасть квартиру своїй дочці. Золовка вже планує переїхати до матері, а я відчуваю себе в пастці.

Не можу повірити, що після всього, що ми зробили для свекрухи, вона могла вчинити з нами так.

КІНЕЦЬ.