Треба було ж мені вляпатися в романтичні стосунки у зрілому віці. Після розлучення вже й не думала, що таке можливе. Вже поставила хрест на своєму особистому житті та готувала себе до ролі бабусі. Але буває різне.

Познайомились із Михайлом на дні народження спільного друга. Зазначали на базі відпочинку з купою народу та веселими іграми. Так і порозумілися.

Два дні поважно гуляли берегом озера, розмовляючи про все на світі. Я просто диву давалася.

Михайло здавався мені просто спорідненою душею. Серйозний чоловік на відповідальній посаді та без багажу у вигляді дітей та колишніх дружин. І зовнішність приємна. Ну, просто подарунок долі, не інакше.

Після приїзду до міста наші зустрічі продовжилися, але вже у звичних локаціях: ресторан, кінотеатр, караоке. Скрізь із моїм супутником було весело та цікаво. Я навіть намагалася знайти в ньому недоліки, але швидко покинула цю витівку.

Якщо така риба сама пливе тобі до рук, то гріх цьому не радіти. Просто насолоджувалася нашими прогулянками та чоловічою увагою. Не кожній жінці за 40 дарують квіти щонайменше двічі на тиждень і балують приємними подарунками.

Швидко з’їхалися, навіть етапу притирання не було. Начебто все життя пліч-о-пліч існували. Я жінка хоч і сучасна, але співжити нескінченно не збиралася.

Спочатку делікатно, а потім у лоба питала у Міші, коли чекати заповітної пропозиції. Мій коханий майстерно уникав розмови. Все-таки 45 років!

Але я не промах. Дозрів у мене план. Приготувала смачну вечерю – запікала баранячу ногу із прянощами, а на гарнір рис. Дуже поважає мій Михайло смачну домашню їжу. На стіл поставила свою фірмову наливку та овочі. Ну, любо-дорого дивитися. Справжній капкан для неодруженого!

Михайло вечерю гідно оцінив. Їв і просто муркотів від задоволення. І ось сидимо ми з ним на дивані, смакуємо наливку, а я йому і скажи:

– Мишко, ось тебе все влаштовує у наших стосунках. Айда в РАЦС і припинимо ганебне співжиття! – грайливо почала розмову, накручуючи пасмо волосся на палець.

Коханий мій аж завмер і перестав дихати. Повільно опустив чарку з наливкою на підлокітник дивана і відвернувся до вікна. Тиша затяглася.

– Ну, чого ж ти мовчиш? Скажи ж щось. Я що не гідна нормальної пропозиції? Чи право носити твоє прізвище треба вимолювати?

– Знаєш, Тетяно, ось все в тобі добре. Але в мене є принципова позиція. Поки оселедець під шубою мені не приготуєш, заміж не покличу. Ось жодного разу мене не балувала цим салатом. А мені хочеться.

Я аж здивувалася. У мене дика алергія на всю рибу та морепродукти. І Мишко мій про це чудово знав. Неодноразово ми ходили з ним у ресторан, де я розпитувала офіціантів щодо складу страв.

Найменший натяк на рибу, і в мене вже починає свербіти. Не хотілося від’їхати до лікарні з набряком Квінке. А таке вже було й неодноразово. Урок був неприємний, але я його засвоїла.

І мій чоловік, знаючи про мою алергію, свідомо ставить таку умову. Наче хоче мене в могилу звести раніше.

Не дарма такий видний наречений без обручки ходить у своєму віці. Не інакше кожній пасій виставляв нездійсненні умови, щоб виправдати своє небажання йти під вінець.

Намагалася знайти компроміс у цій ситуації, але Мишко не піддався на мої хитрощі. Ось зроби йому цей оселедець під шубою і все! Жодних магазинних салатиків, допомоги подруг та родичок. Сказав, що всі приготування повинні йти лише у його присутності. Такий собі захист від обману.

– Хочеш колечко на пальчик і моє прізвище? Будь добра заслужити! А алергія твоя – пустий звук. Не буває такої реакції на простий оселедець. Ти це спеціально вигадуєш, щоб ручки свої не забруднити. Не обхитриш мене

Ось тепер сиджу і думаю, а чи потрібний мені такий чоловік. Сьогодні він жене мене на кухню до ненависної риби. А завтра взагалі попросить пройти краєм даху! Мені ніби у житті не вистачає хвилювань.

Вирішила, якщо не схаменеться мій Михайло, то з’їду назад у свою квартиру. Краще буду знову одна.

КІНЕЦЬ.