Оточила чоловіка любов’ю та турботою, а він мені видав, що йому самотньо і зовсім не вистачає мого тепла. Сиджу в роздумах, а чи помічає взагалі чоловік, що я дбаю про нього не покладаючи рук.

Я одружена понад десять років. Окрім Дениса, у мене нікого немає. Росла я без батька та дідуся, навіть дядька в нашій родині не було. Суцільне бабине царство.

У дитинстві я із заздрістю дивилася, як мої подруги граються зі своїми батьками. Татки проводжали їх за руку до школи, проводили з ними час у вихідні. Я ж завжди була лише з мамою.

Я не скаржусь, що з мамою теж було добре. Вона, як могла, намагалася компенсувати любов, якої бракувало від тата. Якщо перефразувати відому дитячу пісеньку, мама може все, що завгодно, тільки ось татом не може бути.

Вступивши в доросле життя, я довго не могла зрозуміти, як треба поводитися з чоловіками. Ні, звичайно, я навчалася не в закритій, а у звичайній школі, з хлопчиками. Але близьких друзів протилежної статі в мене ніколи не було.

Коли в інституті до мене залицялися однокурсники, я довго не розуміла, як краще поводитися.

У книжках із психології я часто читала, що дівчинка, яка виросла без батька і стала жінкою, часто шукає в чоловікові образ тата. Не можу сказати, що це повністю правда.

Коли я зустріла Дениса, мені здалося, що я нарешті знайшла споріднену душу, брата, дуже близьку людину, але не тата.

Мене це навіть потішило. Значить, жодних глибинних комплексів у мене немає, і я цілком нормальна людина, як усі. Мені якось одразу сподобалося мати свою сім’ю.

Ось, знаєте, буває так, що біжиш після роботи додому, бо там на тебе чекають. На мене чекав і чекає коханий чоловік, про якого мені дуже приємно дбати.

Я взагалі люблю бувати вдома та проводити час на кухні. Це моє місце сили. Багато моїх знайомих, за їхніми словами, без задоволення сидять удома. Їх завжди кудись несе, їм хочеться бути в гущі подій. А мені зручно вдома.

На кухні у мене облаштований кожен куточок, і в кожному куточку затишно. Я із задоволенням готую для Дениса. Справжнє свято – побалувати чимось смачним, побачити радість у його очах. І мені зовсім неважко дбати про чоловіка.

Інші скаржаться: ось мій змушує сніданок йому готувати. А я тільки рада, що можу бути корисна чоловіку. На роботу я завжди сама його збираю: перше і друге в контейнерах, салат окремо, іноді ще й смаколик від себе покладу. Нехай чоловік потішиться на роботі.

Ще я люблю ритуали: завжди цілую Дениса перед і після роботи, бажаю йому на добраніч. Я вважаю, жінка неодмінно має бути до чоловіка уважною. Поговорити, запитати, як справи, дізнатися, як на роботі — це ж нескладно, а чоловікові приємно.

Минулого року не стало моєї мами, у мене залишився лише Денис. Мені здається, я почала цінувати та любити його ще більше. Завжди хвилююсь за нього, якщо він збирається на роботу без мене. Обов’язково зателефоную, щоб дізнатися, чи надів він шапку взимку і, чи не надто тепло одягнувся влітку, коли спека.

Все, що маю тепер, це моя маленька сім’я і мій чоловік.

І ось після цього Денис мені заявляє, що не відчуває мого тепла, що йому самотньо зі мною. Як вам подобаються такі новини? Я трохи зі шкіри не вистрибую, щоб йому приємне зробити, а йому все мало, все не те.

Чи я не доглядаю його, чи я не дбаю про нього – адже я бачу, інші жінки не морочаться такою турботою. Живуть, як кішка із собакою. А в мене Денис чистий, доглянутий, завжди ситий. Інший би на його місці тішився, а він мені претензії висуває.

– Олена, нам треба поговорити. Мені стало незатишно з тобою. Ти ніби віддалилася, зовсім не розумієш мене. Я перестав відчувати твоє тепло.

– Денисе, як ти можеш так казати. Ти все, що в мене лишилося. Я заради тебе на все готова.

– Та я не про це. Ти дбаєш, але робиш це без душі, механічно.

Виявляється, я механічно дбаю. Та в мене кожна думка тільки про чоловіка коханого! Прикро просто до сліз. Чому люди не вміють цінувати хороше, чому людині завжди мало турботи та кохання?

Мама колись сказала, що я надто люблю Дениса. Я тоді її ще не зрозуміла, хіба можна когось любити надто сильно?

А тепер мені здається, це якраз наш випадок. Денис звик, що я за ним як за дитиною ходжу, от і почав, зовсім як дитина, вередувати.

Мені, звичайно, дуже боляче чути таке від рідного чоловіка. Але любити його сильніше, ніж зараз, просто фізично не зможу. Не на руках же мені його носити.

Спробую достукатися до чоловіка і пояснити йому, що я зовсім не механічно дбаю про нього. Мені справді це приносить задоволення.

Та я дякую небесам за те, що ми зустрілися з Денисом, і в мене є такий чоловік. Сподіваюся, до нього дійде, що він був неправий, і що він сильно мене образив.

КІНЕЦЬ.