Оля йшла додому з роботи у чудовому настрої. Ранок видався звичайним: вона прокинулася раніше за всіх, приготувала сніданок, нагодувала чоловіка та доньку.

Провівши доньку до школи, поїхала на роботу. Минуло лише трохи часу, як секретарка шефа зателефонувала і повідомила, що керівник терміново її викликає. Оля трохи занепокоїлася. «Начебто нема за що лаяти, то чому він мене викликає?» – думала вона.

– Ольго Володимирівно, сідайте, – спокійно сказав шеф.

– У мене до вас важлива розмова, від якої залежить ваша подальша кар’єра.

Оля здивовано подивилася на нього, перебираючи в думках усі можливі варіанти. Вона пропрацювала у фірмі сім років і навіть коли отримала підвищення до начальника відділу, її ніколи так не викликали. «Мабуть, звільнить, – думала вона, – хоч цього місяця наш відділ працював бездоганно».

– Ольго Володимирівно, не хвилюйтеся, – усміхнувся шеф.

– Я вже давно за вами спостерігаю як за співробітником. Мені подобається, як ви керуєте відділом, підлеглі вас поважають, але й трохи побоюються. Завдяки цьому вони працюють на відмінно. За три тижні звільняється мій заступник, і я хочу запропонувати вам цю посаду. Що скажете?

Оля не могла повірити своїм вухам і лише посміхалася.

– Бачу, ви не проти. Тоді, перед тим як розпочати передавання справ, візьміть пару тижнів оплачуваної відпустки. Відпочинете, а потім увійдете в нову роль. Домовилися?

– Так, – радісно погодилася Оля, хоча в душі хотілося стрибати від щастя, як маленька дівчинка.

Додому Оля вирішила йти пішки через парк, насолоджуючись природою. Давно вона не мала можливості так спокійно прогулятися. Вдома нікого не було: чоловік на роботі, донька ще у школі. Оля вирішила приготувати щось смачне, щоб відсвяткувати, і пішла до магазину. Назустріч їй трапилася сусідка.

– Олю, ти чого вдома? Звільнили? – із заздрістю спитала вона.

Оля не стала ділитися новиною про підвищення, адже сусідка постійно заздрила їхній родині. Тож вона кивнула і пішла додому, стримуючи сміх. Зайшовши до квартири, Оля розсміялася.

Увечері прийшов чоловік Віктор. Він був похмурий, бо вперше за довгий час йому довелося працювати справді напружено. Біля під’їзду йому «допомогла» сусідка.

– Ну, ось і годувальник іде, – сказала вона з сарказмом. – А ти знав, що Олю звільнили?

У квартирі Віктор навіть не дав Олі сказати слова.

– Чому я дізнаюся від сусідки про твоє звільнення?!

Оля вирішила підіграти:

– Вікторе, ти ж сам неодноразово казав, що я маю більше часу приділяти доньці, а не роботі. Ось я й вирішила послухати тебе.

Віктор, хоч і здивувався, але зовні підтримав дружину. Проте дні минають, а він ставав дедалі похмурішим. Одного разу він приніс додому список вакансій.

– Олю, час шукати роботу! – сказав він.

Оля обіцяла подати резюме, але на всі його спроби допомогти відповідала, що отримує лише відмови. Врешті-решт, Віктор зібрався і записав її на співбесіду.

Оля зайшла до офісу, вирішивши не брати участі в цьому фарсі, і через годину повернулася.

– Ну що? – з надією запитав Віктор.

– Взяли когось іншого, – спокійно відповіла вона.

Віктор не стримався і вибухнув.

– Мені набридло тягнути всю родину!

Оля спокійно винесла йому валізу.

– Іди. Ми з донькою чудово проживемо без тебе.

На наступний день Оля подала на розлучення. А через місяць вони випадково зустрілися в офісі. Віктор прийшов на співбесіду і здивувався, побачивши Олю в кабінеті заступника директора.

– Але ти ж звільнилася!

– Як бачиш, ні, – посміхнулася Оля.

– І вакансія, на яку ти прийшов, уже зайнята.

– Ким?

– Кимось із тієї черги, – сказала вона, вказавши на двері.

КІНЕЦЬ.