Привіз якось чоловік додому грибів. Його батьки в ліс їздили, шість кошиків назбирали. Майже, як того року, тільки тоді кошиків із грибами було сім. Минулого року він теж кошик грибів привозив.

Я навіть не знала, що з ними робити. Я їм тільки магазинні, печериці та гливи, у моїй родині грибників не було.

Якщо і їли всякі опеньки, та маслюки, то тільки чиїсь подарунки. Готувати гриби, маринувати їх, чи солити, – я не вмію, тож вирішила не братися за цю справу.

– Я також не вмію. Що робити? Мамі подзвонити, рецепт взяти? – Задумався чоловік.

– Хочеш? Візьми, але сам робитимеш!

Чоловікові стало ліньки. Частину грибів він віддав сусідці, частину – ми заморозили. Цілий рік у нас у морозилці лежали ці пакети із грибами.

І ось новий кошик грибів, з якими ми знову не знали, що робити! І все пішло, як по натоптаній!

– Рецепт у мами взяти?

– Бери, якщо хочеш, але сам робитимеш!

Знову ліньки, знову частину грибів – сусідці. Частину заморозили, викинувши ті, які морозили минулого року. За кілька днів чоловікові зателефонувала мати.

Вони знову по гриби зібралися, нас із собою покликали, якщо ми від грибів не відмовляємося. Збирати гриби в лісі ще гірше, ніж думати, що з ними робити.

Мошки, комарі, темінь, повзаєш у траві, шукаєш, нишпориш… У моїй голові це відбувається саме так, бо жодного разу я по гриби не їздила. Сказала чоловікові, що не поїду. Він також вирішив не їхати.

– Збирати не хочете, а їсти хочете? — спитала свекруха.

Їсти? Тимчасово зберігати у морозилці, та викидати! Цьогорічні гриби, сто відсотків, повторять долю своїх попередників.

Розповіли свекрусі, що відбувалося з її грибами, вона жахнулася, та на нас з чоловіком наїхала!

– Треба було мені дзвонити, рецепти брати, у гості мене кликати, щоб все показала і розповіла, а ви, ледащо, гарний продукт даремно псуєте, що за покоління виросло, з голоду сконаєте, якщо благ позбудетесь!

– Не сконаємо, ми вміємо заробляти! Хай із грибами не дружимо, зате мізки є, — сказав свекрусі чоловік.

– Ми, значить, без мізків? Ходимо, грибочки збираємо, слину пускаємо? Дякую, сину! Більше жодного грибочка не отримаєте! – Образилася свекруха.

– Ще того року не треба було брати гриби, — сказала я чоловікові. — Тільки проблеми собі з ними здобули! Може, ці одразу викинемо?

– Давай!

Від грибів ми позбулися. А від погрози свекрухи, що більше жодного грибочка не отримаємо, зазнали почуття полегшення!

Мізки у нас звісно є, заробляємо ми добре, але в деяких моментах ми такі дурні! Чому було відразу від грибів не відмовитись? Навіщо брали?

Хоча… Чоловік брав! Тому, це його дурість! Я не винна! Тож, нехай він дурніший буде! Ну нічого, він уміє визнавати свої помилки!

Навіть, якщо свекруха передумає, чоловік сам більше ні гриба в неї не візьме! Оце втрапили в халепу! Таке враження, що ми не гриби зіпсували, а свекрушині скарби людям роздали! Дурня якась!

КІНЕЦЬ.