Лариса Сергіївна з двома сумками поверталася з базару. Ще й ліфт поламався, то ж вона заледве “видряпалась” на п’ятий поверх. Жінка вже шукала ключі щоб відкрити квартиру, тож одразу й не помітила, що біля дверей сиділа на валізі дівчина, яка була при надії.

Побачивши жінку вона піднялася і спитала її, чи вона мати Павла. Жінка кинула головою, але в думках вона сподівалася, що ця дівчина помилилася адресою.

Та ні дівчина не помилилася, і вона запросила її до квартири. Лариса Сергіївна вже жила сама, чоловіка не стало років шість назад, ну а сам Павло поїхав на роботу до столиці. Настя, так звали дівчину, вийняла з валізи пиріжки та коробку цукерок і поклала на стіл, а Ларису Сергіївна попросила, щоб та зробила чаю.

Жінка сама була не дуже здивована, адже Павло розповідав матері що познайомився та зустрічається з одною дівчиною, але через деякий час він сказав, що з нею розійшовся.

Лариса Сергіївна спитала у Насті чи Павло знає про те, що вона знаходиться при надії. Та дівчина відповіла що ні, та й не потрібно йому говорити. Адже він, та як вона чула вже зустрічається з іншою. А щодо дитини то Настя сказала Ларисі Сергіївні, що  вже все вирішила, що залишить її в пологовому будинку.

Адже вона не має змоги ростити дитину, батькам вона нічого не сказала, бо коли вони дізнаються, то знати її не схочуть. З роботи теж вона була змушена піти, тож і не буде мати на що отримувати дитину.

Лариса Сергіївна вислухавши дівчину, сказала що це не причина для того, щоб залишати дитину. І сказала до Насті, що вона залишається в неї, інших варіантів немає.

Так за два тижні до ймовірної появи дитини, Лариса Сергіївна потроху купляла все необхідне для немовляти.
Не встигла жінка подзвонити до сина в столицю, та повідомити йому новину про Настю, як той з новою дівчиною сам приїхав до матері.

Та Ларисі Сергіївни не було ні до сина, ні до його нової дівчини, думками вона вся була з Настею. Та жінка все-таки запросила їх до кухні, нагодувала свіжозвареним борщем, але Павло пішов до сусідньої кімнати щоб щось взяти а там він побачив дитяче ліжечко. Повернувшись він спитав матері, для чого то ліжечко. Жінка і сказала: ” То для твого синочка”. Павло не розумів, що мала на увазі мати.

Дівчина почувши це, встала за стола і просто мовчки пішла. А Лариса Сергіївна все розповіла синові. Той клявся матері, що нічого не знав про дитину.

Бо якщо б знав, то нізащо б не відпустив Настю. А посварилися вони через якісь дрібниці. Але Настя після того пропала і більше не появлялась.

Та Лариса Сергіївна сказала до сина: ” Що було, то було, але зараз потрібно думати за теперішнє. Поїхали з тобою в торговий центр, ще багато чого потрібно купити для немовляти і Насті”.

А через декілька годин подзвонили і і повідомили їм що Настя привела у світ хлопчика, з ними все гаразд.
Павло миттю помчав до них, Настя була безмежна рада побачити його.

Через три дні вони всі приїхали до Лариси Сергіївни, в якої залишилися жити, поки малий Мар’янчик не підросте.

Адже жінка добре знала, бо сама це все пройшла, як молодому подружжю важко на перших порах з малою дитиною. І щоб в їхній тільки що, новоствореній сім’ї панував спокій та взаєморозуміння Лариса Сергіївна буде їм всіляко допомагати.

На мою думку, Лариса Сергіївна поступила дуже мудро, а ви як вважаєте?

Джерело