Я вже більше п’яти років жила в квартирі одна. Чоловіка мого не стало. Ми жили душа в душу, тому миритися з такою долею було дуже важко.

Я ще працюю в бібліотеці. Робота не важка, тому поки тримають я й мовчу. Хоч я і працювала все життя, та тої пенсії маю, як кіт наплакав.

Зарплатня також, самі розумієте, не велика. Але мені одній хватало, бо нічого такого дорогого я не купляла ні з продуктів ні з одягу.

Воду та світло старалася економити. Та що казати, всі ми так живемо.

Але так вийшло що після 24 до мене переїхали жити дочка з сімейством.

В Наталі з Орестом один синок, мій онук Євгенко.

До того вони жили на орендованій квартирі, але стало скрутно з оплатою, тому вони попросилися до мене.

Зять працює на будові, моя ж Наталка в інтернеті, якісь заявки розглядає. Гроші заробляють, але щоб на житло хватало, то таких немає.

Я звикла сама вже жити, але прийшлось миритися, як і з тим, що я постійно ходила і вимикала за зятем чи дочкою світло в ванній чи на кухні.

Також і водою вони користувалися дуже часто. Пару місяців я за комунальні платила сама, а потім сказала, щоб половину діти давали, бо я не витягую.

Але мені від того легше не було, але нічого ж не скажеш, рідні люди, не вижену ж на вулицю рідну дочку і онука.

Так тривало до недавнього часу. В мене були іменини і з області в гості заїхала моя сестра.

– Так не чесно, Анно. Ти одна, собі у всьому відмовляєш. Їх троє, кажи, щоб комуналку хоча б на трьох ділили. Чого ти маєш за них платити?

Я так подумала, що це буде по-чесному, бо скільки я тої води використовую, та й спати я лягаю рано і не висвічу світло, на відміну від них.

Але дочка з зятем образилися, бо я багато хочу, а в них же дитина.

– Ти так кажеш, мамо, ніби ми тобі не рідні, а якісь орендарі.

Тиждень зі мною вже не говорять. Я не знаю чим це все закінчиться. Я звикла жити одна, мені важко, але діти цього не розуміють.

Що мені робити? Як правильно вчинити, щоб і мені було добре і дочка з зятем не образилися?

Джерело