Я досить давно у розлученні, дітей немає. Особисте життя після розлучення з чоловіком якось теж не склалося. Шлюб у мене був ранній і з великого кохання. А розлучилися з чоловіком Сашком ми років через п’ять після спільного життя.

Причина досить банальна: не нагулявся мій чоловік. Кілька років якось разом по клубах побігали, а потім він почав надавати знаки уваги іншим дівчатам, пропадати з ними до ранку якимись барами.

Я плакала, ми скандалили. Любила його дуже, і на розлучення подавати ну ніяк не хотіла. Але тут мої батьки встряли. Сказали, що немає сил уже дивитися на це. Запропонували все ж таки з ним розлучитися.

Я подумала-подумала і зважилася на розлучення. Розлучитися розвелася, а почуття за підсумком так нікуди і не пішли.

Навіть напевно вибачила б його тоді, але він, отримавши свободу, не гаяв часу. Змінював подружок як рукавички. Мені подружки все це доносили. Місто у нас невелике, все на увазі.

Я скучала страшно. Теж хотіла когось знайти собі, але симпатії та якоїсь хімії ні з ким так і не виникло. А найголовніше, ні з ким, крім нього, не хотілося лягти в ліжко. Саша в мене перший був, і з іншими чоловіками я взагалі себе уявити не могла.

Було в мене дві спроби за кілька років завести партнера, але нічого не склалося. Не можу й усе. Чужий. Не він.

Прожила так майже десять років. Сашко за цей час встиг заново одружитися, завести дитину і розлучитися. А я все життя присвятила роботі та батькам. Але тут щось найшло на мого колишнього чоловіка. Він раптом мені написав повідомлення в одній із соцмереж. Запитав як я живу, чи не одружилася повторно.

Я спочатку не хотіла починати листування, але потім вся виснажилася і все-таки відповіла. Чесно написала, що заміж не вийшла, на власному фронті все глухо.

І тут Сашко почав писати мені компліменти. Що я така красива. Що нещодавно побачив мене десь на вулиці, і його накрила ностальгія за нашим минулим. Завалив мене всякими ніжними вульгарностями.

Тут мені, мабуть, голову остаточно й зірвало. Я зізналася йому, що більше ні з ким так і не змогла, бо бачу лише його. Сашко мені відповів, що я в його житті теж була найкращою.

Слово за слово, і ми домовились зустрітись. Сходили до кафе. Випили кави, погуляли. Просто, щиро кажучи, не було. Мені було і соромно, і радісно, ​​і ніяково знову зустрічатися з колишнім чоловіком.

За кілька днів знову зустрілися, але вже в мене вдома. Я прямо відчула себе щасливою.

Так ми й почали продовжувати наші побачення. То він до мене на ніч приїде, то я до нього. Вже півтора роки таких зустрічей минуло. І начебто все класно і добре, але мене бентежить, що він не робить мені пропозиції. Та й взагалі наші стосунки якось не виводяться за межі походів до кафе та спання.

Якось осміліла і запитала його, коли ми одружимося. Він відповів:

– Навіщо тобі це? Ти була зі мною у шлюбі, тебе все не влаштовувало. Одні сварки були. Що ти раптом знову надумала ввійти в ту ж річку? Ми знайшли ідеальний формат стосунків. Ти кайфуєш, я кайфую. Що ще потрібно?

– Я хочу разом жити і щоб у нас була дитина, – твердо відповіла я.

– У мене є дитина. Другу не хочу. І для того хорошим батьком не став. Аліменти плачу, бачу раз на тиждень, – знизав він плечима. – І в шлюб я більше ніколи не вступлю. Ми з тобою вже проходили.

Попросив розмову не піднімати. А я наче й згодна з його доводами. Ми правда за час наших стосунків поза шлюбом навіть не посварилися жодного разу, бо все завжди як маленьке свято. А з іншого боку, якось прикро: була дружина, стала коханка.

І дитину начебто непогано б завести. Не те, щоб я прямо хочу мамою стати, але все одно це біологічне призначення жінки, колись народити все одно треба.

Розумію, що, мабуть, і справді пішов час, коли можна було створити з ним сім’ю. А ні з ким іншим я взагалі не бачу себе. Що робити не дуже розумію. Начебто все здорово, але щось не те.

КІНЕЦЬ.