У моєї мами всі винні у її невдачах, всі погані, крім неї самої. І з цією жіночкою мені доводиться жити! Та не тільки мені, а ще й моєму 16-річному сину, на якого вона негативно впливає.

Маркові вже 15 років. І, як я вже сказала, живемо ми разом з моєю літньою матір’ю. Це квартира, яка нам з мамою дісталася на двох від мого батька і нікуди звідси не піду.

Але мама робить все, щоб моє життя щодня перетворювалося на суцільне випробування. Як вона старається! Це просто щось неймовірне! Та ще й сина проти мене налаштовує. а він і радий потрапити під її вплив!

Мабуть, подамся на якісь закордонні заробітки, а їх залишу вдвох, раз їм так добре разом, а я заважаю! Зустріну може там когось нарешті, бо я ще молода відносно, але тут вони не дають мені влаштувати своє життя.

Моя мати має одну особливість – усіх звинувачувати у своїх невдачах. Зокрема, мене. Ну а хто ж їй заважив побудувати щасливе життя і карколомну кар’єру? Я звичайно, хто ж ще. Я от прямо просила мене народжувати.

Мати ніколи любила ніколи мого батька, і, на скільки я розумію, що мене теж. Як вона любить говорити, що я скрізь і всюди винна, скрізь абсолютно. Мені прямо дивитись уже смішно, з яким захопленням і впевненістю вона це любить говорити і повторювати.

А мій син теж її підтримує, хоч я багато для них роблю і робила. Ніколи на них не економлю, матері купую, коли щось їй треба купити, синові по можливості також не відмовляю ні в чому, всі сучасні гаджети в нього є.

Та він виріс наче ото нарцис. Так само як і моя мати, він усіх звинувачує навколо, коли щось не виходить. Не дай Боже, що не так, вони обоє з таким завзяттям накидаються на мене, що мені лячно іноді стає.

Мені немає місця й затишку вдома. Син, який влаштовує сцени, коли щось йому не подобається, бабуся звичайно одразу його підтримує.

І це з самого дитинства Марка так: коли я намагалася його виховувати нормально, робила зауваження, моя мати завжди за нього заступалася, говорила при ньому, що я неправа. Як результат – син нікого не слухається тепер, грубить і вимагає свого.

Сил немає моїх більше. Я доросла людина, а досі мати мене вчить, як жити, що їсти і пити. Натомість себе вона вважає найрозумнішою.

Коли я на роботі, вони обоє дзвонять зі своїми скаргами один на одного, мати на марка жаліється, щ він їй не допоміг щось, а він що вона йому не приготувала те, що він хотів. І це при тому, що вони кажуть, що їм удвох краще жити.

Хочеться зникнути раз і назавжди. Вдома я від них втомлююся, мені на роботі краще набагато. Вдома я все роблю сама, бо ніхто нічого не хоче робити.

Мати вічно прикидається слабкою. Насправді з нею і її здоров’ям все негаразд, молодим фору дасть. Нормально з нею говорити з моєю мамою просто неможливо, для неї головна тільки її думка і ніяка інша.

Як думаєте, гарне моє рішення про те, щоб заїхати від них обох подалі-подалі?

Джерело