Зіна разом з чоловіком та дітьми живе у селі. Мають свій будинок господарство та невеликий город. Будинок дістався Зіні у спадок від бабусі. Спочатку сім’я хотіла його продати, однак передумали. Жити в місті зараз дуже дорого, в селі все-таки простіше.

Чоловік у Зіни міський, жінка думала що він не звикне до сільського життя, однак йому сподобалось. Зіна шила на замовлення одяг, а от у чоловіка робота за рулем, він їздить по всій області та пропонує товар різним магазинам.

А заразом із тим, навідується до своєї матері. Свекруха Зіни, ще жінка середніх років, 57 років. А от бабусі вже за 80, часто занедужує.

Одного разу коли Василь, чоловік Зіни поїхав до своєї матері, то додому приїхав якийсь розгублений. Жінка його запитала: “Що трапилось?”.

Василь і розповів, що мати попросила взяти бабусю до себе на деякий час, поки вона буде робити ремонт в квартирі”. Чоловік боявся що дружина не погодиться, але Зіна сказала йому: ” Треба то треба, вези до нас свою бабусю”.

Зіна погодилась бо розуміла ситуацію, однак перспектива доглядати за старенькою зовсім не тішила жінку.
Наступного ж дня мати Василя привезла бабусю, та пообіцяла, що невдовзі забере.

Так почалися веселі дні Зіни. Бабуся мала хороший апетит, кожних 10 хвилин просила ще щось їсти. Весь час втікала, що доводилось її шукати по цілому селу.

Коли пройшло два тижні, то Зіна зателефонувала до свекрухи і спитала коли та приїде по бабусю. Та жінка сказала, що ще ремонт не закінчився, і потрібно щоб бабуся ще деякий час побула в них.

Так тиждень перетворився на місяць, місяць на два місяці, а свекруха Зіни весь час знаходили якісь відмовки, щоб не забирати свою матір від Василя з Зіною.

Жінка зрозуміла, що так кінця краю не буде та вирішила сама поїхати до свекрухи та з нею поговорити. І яке здивування було Зіни, коли вона приїхала на квартиру до матері Василя.

Там вона побачила свекруху яка лежала на дивані, дивилася турецький серіал та їла полуницю. А ремонтом в квартирі навіть не пахло.

Виховання Зіні не давало їй права кричати, розмова вийшла коротка. Вже наступного дня жінка приїхала до них і мовчки забрала бабусю. Свекруха тільки важко зітхнула, однак Зіна все-таки ще погодувала їх на прощання. А потім вслід помахала їм рукою.

А сама подумала про себе, що не доведи Господь, бути такою на старості, а ще більше мати таких дітей як її свекруха.

Ось такі на жаль бувають люди та їхні життєві історії.

Джерело