У мене звичайнісінька сімʼя. Є чоловік та маленький син, якому нещодавно виповнилося п’ять років. Чоловік працює стандартну п’ятиденку з десяти до семи, а я працюю неповний день, щоб встигати забрати сина з садка.

Упевнена, у такому режимі живе багато сімей з малюками. І, майже як у всіх, мій чоловік намагається всіма правдами та неправдами відхреститися від домашніх справ.

Ось тільки я в цьому плані відрізняюся від середньостатистичних дружин і не мирюся з його бажанням позбутися турбот. Я насильно не тягла свого чоловіка Пашу до РАЦСу. І дитину свого часу він дуже просив.

А коли ти цього так хотів, будь ласкавий, впрягайся разом зі мною в побут і виховання сина. Якщо не нарівні зі мною – я ж менше працюю, то хоч би на чверть.

Цього достатньо, щоб я не почувала себе загнаним конем. Отакі у мене принципи. І Паші доводиться з ними зважати, хоче він того чи ні.

Як я казала, таке бажання в нього є далеко не завжди. Але я вперта, і свого найчастіше домагаюся. Так, коли мені потрібно, щоб чоловік помив підлогу, я мовчки вручаю йому швабру та відро, щоб не встиг придумати відмовку.

Якщо пристойний привід відмовитися від виконання прохання все ж таки знаходиться, тоді я починаю ніби ненароком міркувати про розхламлення. Наприклад, говорю з невинним виглядом, що Пашина колекція кришок від пива скоро загубиться. Він натяк розуміє і йде мити підлогу.

Із миттям посуду теж відпрацювала одну схему. Коли він відкладає миття на потім, а потім нібито забуває про нього – наступного разу їсть із брудної тарілки.

Буває, мені потрібно, щоб Паша посидів із сином. Наприклад, коли мені треба до лікаря. Знаючи, що чоловік у цих випадках починає терміново вигадувати важливі справи, я просто ставлю його перед фактом і швидко йду з дому, поки цей улюблений винахідливий жучок ще чогось не придумав.

Хто б що не казав, а чоловіків треба методично привчати до праці. Нехай і так директивно. А то моєму Паші дай волю, він буде в будні лежати на дивані, а у вихідні пити пиво в гаражі з друзями – це і є його архіважливі справи.

Саме заради них він і норовить частенько втекти з дому. Нещодавно заради цього навіть розумних психологічних статей начитався!

Весь тиждень чоловік міркував про те, що подружжю періодично корисно відпочивати один від одного. А в суботу видав таке:

– Ну все, я піду з мужиками в гараж – треба дещо подивитися в машині, а ви тут із Сергійком відпочиньте від мене! Цілими днями мозолю вам очі, а так скучимо один за одним.

– Та ми з тобою бачимося тільки вечорами, тому не встигаємо втомитися від твоєї компанії, – заперечила я.

– Ти нічого не розумієш у психології! У будні ми що робимо? Працюємо! А психологи радять роздільний відпочинок. Щоб голова взагалі не була нічим забита! – спробував викрутитися Паша.

– А як же ремонт машини? Це теж праця, – підловила я чоловіка на брехні, хоча й так знала, навіщо він насправді туди рветься.

– Це особливий вид чоловічого релаксу, ти не зрозумієш, – заявив він з розумним виглядом.

– Ну чому? Я теж дещо розумію в психології та окремому відпочинку зокрема. Тому давайте, навпаки, ви з Сергійком відпочинете від мене, – запропонувала я.

Паша відкрив, було, рота, щоб висловитися проти моєї ідеї. Але я не дала йому цього зробити, видавши цілу лекцію про користь спільного відпочинку батька і дитини, особливо, якщо ця дитина – хлопчик.

– Тільки батько може подати приклад правильної чоловічої поведінки та подарувати відчуття надійності. Ми, жінки, часом імпульсивні та непостійні, – так я завершила свій пасаж.

Я не пальцем роблена! Запідозрила недобре після першого ж міркування Паші про психологію. Він ніколи нею не цікавився. Таким чином, я мала час підготуватися. Щоправда, деякі моменти я взяла з голови. Але ж чоловік перший почав хитрувати, тому совість мене зовсім не мучить.

– Але маленькій дитині не місце у гаражі! Там брудно, небезпечно і немає його однолітків, – нарешті вигадав Паша ще кілька відмазок.

– На дитячому майданчику теж не стерильно, та й небезпек вистачає. Але ж я якось справляюся з наглядом, причому одна! А вас там буде багато, от і придивіться по черзі. І щодо однолітків не хвилюйся, зараз все буде, – з іронічною посмішкою відповіла я.

А потім по черзі набрала дружин товаришів чоловіка по гаражі. Ми з ними якось перетиналися. Подругами не стали, але номерами про всяк випадок обмінялися. І цей випадок настав.

Ці жінки оцінили мою ідею відправити дітей з їхніми батьками, вирішивши, що тепер точно буде не до пивa. Усі розуміли, що неполадки в машині – це лише привід.

Ми діяли так швидко, що наші чоловіки не встигли нічого вигадати і слухняно взяли дітей із собою. Ось так я вкотре переграла Пашу і ненароком навчила цьому кількох інших жінок.

Завдяки цьому ми змогли спокійно зайнятися своїми справами: хтось у салон краси сходив, хтось – за обновками. А я просто переглянула кіно, яке чоловік не любить, а дитині таке рано.

І все-таки Паша мав рацію. Роздільний відпочинок – справді приємна річ, якщо його правильно організувати. Мабуть, треба буде якось повторити цей досвід!

КІНЕЦЬ.