Ми з Андрієм уже сім років були одружені. Вже декілька років я працювала офіціанткою у компанії, яка займалася виїзним ресторанним обслуговуванням.

За обов’язком служби мені часто доводилося бувати на весіллях. В один із робочих днів я разом із колегами заздалегідь прибула до банкетної зали, щоб встигнути підготуватися до приходу гостей та молодят.

Приблизно за годину почали приїжджати перші гості, і зал наповнився їх радісними розмовами в очікуванні, коли наречений та наречена повернуться з фотосесії.

Я саме була у вбиральні, коли туди увірвалася моя колега Ліза зі здивованими очима.

– Катю, послухай! – схвильовано вимовила дівчина. – Я думаю, тобі краще поїхати додому.

– Додому? Навіщо? – здивувалася я. – Хочеш я за двох сьогодні попрацюю?

– Вибач, мені гроші теж потрібні, я нікуди не піду.

– Ні, ти неправильно все зрозуміла. Мені здається, що тобі дійсно краще взяти на сьогодні вихідний, все одно ти не зможеш нормально працювати, – співчутливо відповіла колега.

– Про що ти кажеш? – роздратовано промовила я. – Лізо, або поясни мені, що відбувається, або не заважай працювати.

Дівчина нервово закусила нижню губу і подивилася у бік бенкетної зали.

– Добре, тільки краще тобі побачити все самій, – тяжко зітхнула вона, і повела мене за собою.

Коли ми увійшли до зали, Ліза вказала на нареченого і наречену. Я не повірила своїм очам: у весільному костюмі стояв мій чоловік Андрій!

Він був такий щасливий, що не міг стримати емоцій і ніжно обіймав наречену за талію. Від побаченого я мало не зомліла і, щоб прийти до тями, я вийшла на свіже повітря.

На вулиці я побачила весільний плакат з іменами нареченого і нареченої: «Ласкаво просимо на весілля Ольги та Романа».

Єлизавета спробувала заспокоїти мене, та знову запропонувала мені взяти відгул. Однак, я вже прийшла до тями після потрясіння, і в мене виникло непереборне бажання вивести чоловіка на чисту воду.

Ошукана, я повернулася до зали якраз у той момент, коли наречений та наречена вимовляли свій перший тост.

Я рішуче підійшла до Андрія і, не замислюючись, вихопила в нього з рук мікрофон. Чоловік подивився на мене з неприхованим подивом, та деякою часткою обурення.

– У мене є термінове оголошення! – прокричала я в мікрофон, мій голос луною рознісся по залі.

Всі гості з подивом витріщилися на мене, і розгублено зашепотіли. Наречена збентежено вчепилася Андрію в руку, як за рятівне коло.

Вона подивилася на мене широко розплющеними очима, явно не розуміючи, що відбувається.

– По-перше, це ніякий не Роман, його звуть Андрій, – промовила я тремтячим від обурення голосом. – По-друге, він уже одружений зі мною!

На мить у банкетному залі повисла тиша, після чого пролунали вигуки здивування та недовіри.

– Романе, що відбувається? Хто ця жінка? – Вибагливо запитала наречена у чоловіка.

Андрій нерішуче глянув на Ольгу і здивовано знизав плечима. Мені здалося, що наречений зробив це нещиро, та награно.

– Я… Я не знаю, – пробурмотів чоловік, запинаючись. – Я вперше в житті бачу цю жінку.

– Та що ти кажеш, любий! Ти не впізнаєш мене після семи років шлюбу? – уїдливо поцікавилася я.

– Які сім років шлюбу? Я тебе вперше бачу! Хто ти така, і що тобі треба від мене? – нервово промовив наречений.

– Перестань вдавати, що ти мене не знаєш! – Сердито сказала я. – Клянуся своїм здоров’ям, Андрюша, якщо ти зараз сам у всьому не зізнаєшся, то більше ніколи не побачиш наших дітей.

– Мене звуть Роман! – з відчаєм у голосі вигукнув чоловік. – Я гадки не маю, хто такий твій Андрій, божевільна! Відчепись від мене!

– Ось як? – уражено промовила я. – Тоді, як ти поясниш ці фотографії?

Я дістала свій смартфон, та відкрила спільні сімейні фотографії, після чого почала ходити серед гостей, показуючи їх. У залі запанувала тиша, яка зрідка порушувалася здивованими вигуками друзів та родичів молодят.

Наречена не витримала і підійшла до мене, щоб подивитись на фотографії. Від побаченого на її очах виступили сльози.

– Ромо… Навіщо ти брехав мені? – Запитала тремтячим голосом Ольга. – Ти шлюбний аферист? Я ж бачила твій паспорт…

– Олю, клянусь, я не знаю, хто ця жінка і звідки у неї фотографії зі мною. Можливо, вона просто не в собі, а всі ці знімки – підробка, – спробував виправдатися чоловік і зробив крок до своєї коханої. Однак Оля не повірила йому та відступила.

– Навіщо їй це? Витратити стільки зусиль, щоб зірвати весілля незнайомому чоловікові? – скептично промовила наречена.

– Я не знаю, – невпевнено відповів наречений. – Може, це якась помилка, чи непорозуміння?

– У тебе, напевно, багаті батьки, чи сама ти непогано заробляєш, коли він зважився на цю аферу? – зневажливо сказала я і гірко засміялася.

– Замовкни ти вже! Тебе взагалі ніхто не питав, – роздратовано промовив чоловік.

Коли наречений знову повернувся у бік Ольги, вона вже бігла до дверей, розштовхуючи гостей. Не роздумуючи жодної секунди, наречений кинувся за нею.

– Олю, почекай! – крикнув їй услід Андрій, але дівчина вже встигла зникнути з поля зору.

Я вирішила піти за парочкою, щоб повідомити чоловіка про розлучення. Однак, вийшовши з бенкетного залу, я побачила нареченого, який із сумним обличчям сидів на бордюрі.

– Нічого собі ти засмутився! Так сильно хотів вдруге одружитися? – хитро поговорила я і схрестила руки на грудях.

– Ти! Це твоя вина! – Істерично закричав чоловік. – Моя дружина пішла від мене через тебе! Що я поганого тобі зробив?

– Що ти зробив поганого? – обурено закричала я. – Ти потай хотів одружитися з іншою жінкою, забувши про мене і наших дітей!

– Я не твій чоловік! Я ніколи в житті тебе раніше не бачив! – щиро промовив наречений.

– Справді? Ну раз ти не мій чоловік, тоді я зараз зателефоную йому і спитаю, чим він зайнятий, – сердито промовила я і дістала смартфон.

– Давай, подзвони йому! Цікаво буде послухати вашу розмову, – з викликом відповів він.

Я набрала номер Андрія, попередньо ввімкнувши гучний зв’язок, проте чоловік не взяв слухавку.

– Як дивно, що ти не береш слухавку, – саркастично промовила я, після чого ще раз набрала номер чоловіка.

– Так, люба. Щось сталося? – несподівано пролунав голос Андрія з динаміка телефону.

– Що за нісенітниця? – приголомшено пробурмотіла я, дивлячись на нареченого.

– Я ж сказав, що я не твій чоловік! – радісно промовив він. – Я Рома, а не Андрій!

– Любий, терміново приїжджай за мною. Я дещо тут наробила, – слізно промовила я. – Я зараз скину тобі адресу.

Андрій прибув приблизно через пів години й остовпів, побачивши Романа. Чоловіки довго розглядали одне одного, доки я розповідала чоловікові нещодавні події.

– Я думаю, нам слід знайти Ольгу і все пояснити їй, – резонно зауважив Андрій.

Роман радісно закивав головою і першим сів у машину. Дорогою він розмовляв зі своїм двійником.

Виявилося, що вони обоє до трьох років виховувалися у дитячому будинку. Але Андрія всиновили, а Роман так і лишився там до повноліття.

Коли у двері Ольги постукали двоє однакових чоловіків, вона не повірила своїм очам. Ми з серйозним виглядом пояснили їй, що сталася помилка, і що вона справді була нареченою Романа, а не Андрія.

У результаті молодята разом із нами повернулися до банкетної зали. Родичі та друзі наречених буквально очманіли від такого збігу, і радісно продовжили гуляти весілля.

Проте, не для всіх ця історія закінчилася добре. Начальство не стало довго розбиратися і звільнило мене через мою витівку на банкеті.

Андрій став спілкуватися з Романом, проте роки, що минули в розлуці, наклали свій відбиток.

Між чоловіками було мало спільного, тому їхнє спілкування звелося до скупих привітань на дні народження, та Новий Рік.

А я до цього часу, пригадуючи свою витівку на банкеті, переживаю складні почуття! Уявіть себе на моєму місці! Сказати, що я була засмучена, та збентежена – нічого не сказати!

Побачити свого коханого чоловіка нареченим на весіллі – це капець який стрес! Ви не знаходите? А як би ви вчинили в цій ситуації? Змовчали б, чи…

КІНЕЦЬ.