Свекруха нещодавно прийшла до нас із дивною пропозицією. Умовляє нас поступитися власною квартирою братові чоловіка, який зараз разом із дружиною та двома дітьми живе в неї. Каже, що якщо у нас дітей немає, то ми чудово можемо пожити в неї, а сімейству брата там тісно і всім некомфортно. А ми просто мріємо за наявності власної квартири жити в неї.

Ми з чоловіком живемо у моїй спадкоємній квартирі. Мені вона дісталася від бабусі, точніше, від бабусі залишилася однокімнатна, куди перебралися батьки, а ми з чоловіком облаштувалися в їхній двійці.

Всі залишилися задоволеними, нам простору більше, а батьки переїхали ближче до бабусі по маминій лінії. Вона жити з кимось категорично відмовляється, але допомога у її віці вже необхідна. Документи ми не переоформляли, сенсу в цьому немає. Тож за фактом ми живемо у квартирі батьків.

За три роки ми зробили в квартирі капітальний ремонт, оновили всю техніку, а зараз хочемо заробити на машину. З дітьми не поспішаємо, нам по двадцять п’ять років, ще час є. Хочеться встигнути пожити, заробити більше грошей, а потім спокійно народжувати дитину. Батьки нас із цього приводу не дістають. Мої просто не люблять пхати носа в чужі справи, а свекрусі є з ким возитися, у рідного брата чоловіка вже двоє дітей.

Брат чоловіка – людина своєрідна. Не можу сказати, що про нього чогось особливо поганого, але перша асоціація, яка спадає на думку побачивши Іллю – тюлень. Нічого йому не треба, нічого не хоче. День минув – і слава Богу. Це його ставлення до життя.

Ілля невибагливий, тому й не прагне якось крутитися та заробляти. Живуть у свекрухи у її двокімнатній квартирі, окремо Ілля, як я знаю, не жив ніколи. Дружину теж привів до мами. Вона у нього теж трудоголізмом не відрізняється, зате має високу плідність. За три роки вже народила двох дітей.

Чоловік сам зі своєю родиною не дуже спілкується. Розповідає, що у дитинстві мама більше займалася братом, а він сам більше часу проводив із батьком. Тобто батьки як би поділили дітей. Навіть відпочивали вони окремо. Чоловік із батьком ходили в походи, а Ілля з мамою вважали за краще лежати на пляжі чи на дачі, дивитися телевізор чи читати, активний спосіб життя був не для них.

Не дивно, що близьких стосунків у сім’ї не склалося. Коли батько помер, чоловік майже перестав з’являтися вдома. Квартиру він винаймав ще зі старших курсів ВУЗу, коли влаштувався на підробіток. Тому спочатку свекруха з Іллею жили удвох, а потім з’явилася невістка та діти.

У зв’язку з цим і я з його сімейством бачилася від сили разу три-чотири. Мене такі умови влаштовували від і до. Свекруха не лізла в наше життя, мене не повчала, питанням про онуків не довбала – ідеальний варіант. Ми обмежувалися передачею привітів у рідкісних дзвінках чоловіка додому.

Тому її візит став для нас подією, що виходить за межі повсякденного. У нас у гостях вона не була до цього жодного разу. Ми з чоловіком дуже здивувалися, коли вона сповістила, що наступного вечора прийде до нас на чай. Чоловік одразу якось напружився, а я навіть не уявляла, в який бік свекруха поведе розмову.

Вона довго ходила навколо і навколо, але потім таки підібралася до мети візиту. Зауважила, що у нас дуже простора квартира, захоплювалася ремонтом, запитала, чи не плануємо ми найближчим часом порадувати онуками. Почувши, що ні, навіть зраділа, а потім стало зрозуміло чому.

– Ви поступилися б братові квартирою. Дітей у вас все одно нема, навіщо вам дві кімнати? А в брата діти і дружина, їм четверо вже важко в одній кімнаті тулитися. До того ж вони на третього чекають, – проворкувала свекруха.

Сказати, що ми здивувалися, нічого не сказати. Такого повороту сюжету навіть передбачити не виходило. А свекруха продовжила.

– А ви поки що у мене можете пожити, там окрема кімната, ремонт дітлахи поновлять перед від’їздом. Не переживайте, чіпати я вас не буду, уживемося в кращому вигляді. До того ж це не назавжди, зараз вони на ноги встануть, куплять своє житло, тоді з’їдуть, а ви повернетесь, – казала вона нас.

Я навіть рота не встигла відкрити, відповів чоловік. Він пояснив, що взагалі-то особисто він до цієї квартири взагалі не має жодного стосунку, він прийшов сюди на мою територію. А його брат мені взагалі ніхто, за великим рахунком. Формально родич, звичайно, але по суті якась чужа людина.

Свекруха бурхливо обурилася, почала доводити, що вони сім’я, рідні брати, і щоб чоловік не вигадував. Але чоловік тільки посміхнувся і сказав, що брат його вже котрий рік навіть телефоном не вітає з днем ​​народження. Хіба в сім’ї так чинять? Але свекруха відповіла, що він чіпляється до дрібниць.

Я нарешті сказала, що мене таке рокіровка не влаштовує. Чоловік правий, я не маю бажання змінювати зручні умови проживання в особистій квартирі на кімнату в квартирі свекрухи. Мені сімейство його брата – зовсім чужі люди, тому їхні проблеми мене зовсім не цікавлять. До того ж за стільки часу Ілля міг би і сам задуматися над питанням окремого житла, але він навіть спроб не робив. На додачу до всього, у нас вдома свіжий ремонт, тому жодних чужих дітей тут не буде.

Свекруха заявила, що не можна так егоїстично дивитися на життя. Чоловіка ця фраза, мабуть, зачела. Він уже на підвищених тонах пояснював мамі, що егоїстично – це народжувати дітей, коли немає можливості їх нормально утримувати. Виявляється, що чоловік надавав щомісячну допомогу сім’ї, бо свекруха йому вічно плакалася, що грошей не вистачає. Я була не в курсі.

Мама чоловіка спалахнула і сказала, що це його священний обов’язок – допомагати своїй родині, бо там його мати, брат та племінники. І в разі чого він прийде саме туди, до них. Чоловік запевнив, що туди він не прийде за жодних умов. Свекруха перед відходом заявила, що якщо так, то їм доведеться продати квартиру, щоб роз’їхатися, але йому вона з продажу нічого не виділить, бо він чинить не по-родинному.

Чоловік посміхнувся і сказав, що нічого в неї не вийде, бо в нього в тій квартирі є частка. І якби зараз вона не погрожувала йому, то він, можливо, й віджалив її на користь брата, а тепер із принципу забере своє.

Ідучи, свекруха так хлопнула дверима, що в нас посуд у шафі задзвенів. Я спитала чоловіка, чи не перегнув він із часткою в квартирі, але він відповів, що й так надто довго у нього вся ця братія сидить на шиї. Попросив цю тему не порушувати і ні про що його не питати.

Наскільки я знаю, свекруха щодо обміну житлом дзвонила йому ще кілька разів, розмови були короткими. Якщо раніше я мала питання, чому чоловік так неохоче спілкується з ріднею, то тепер вони відпали повністю.

Мене взагалі простота цих людей захоплює. Прийти та вимагати, щоб їх пустили до чужої квартири, а потім ще ображатися на відмову та ставити якісь умови.

КІНЕЦЬ.