Поїхала я працювати в Італію зовсім молоденькою і вийшла там заміж за італійця вже у віці, можна сказати. Але ми прожили щасливе повноцінне життя з моїм Лоренцо. 20 років. Мій чоловік був прекрасною людиною, з якою я пізнала щастя.

Два роки тому я вдовою повернулася у Чернівці. Я успадкувала його майно і повернулася до України, щоб бути ближчою до своєї родини. Іноді я повертаюся у Флоренцію у справах і залишаюся там кілька місяців, але ніщо не зрівняється з затишком мого рідного міста.

Якось під час душевної розмови я розповіла своїй сестрі Марті про своє міцне фінансове становище. Сестра завжди була мені найближча, адже у мене не має власних дітей.

І ось сестра і її чоловік приїхали в гості до мене з проханням про велику позику на покупку квартири для племінника. Я, щиро кажучи, була приголомшена не стільки самим проханням, скільки тоном, у якому звучали наказові ноти, ніби я їм повинна.

Я і справді думала про те, щоб допомогти племіннику, але сума була надто великою. Я не знала, як зберегти добрі стосунки з сестрою і при цьому подбати про свої інтереси.

Адже мені самій вже 46 років, у мене не буде дітей і мені потрібно прийняти правильне рішення. Чи варто мені допомагати племіннику, ризикуючи своїм майбутнім? Чи потурбуються рідні про мене в старості?

Якби зробили у моїй ситуації ви?

У мене є нерухомість і в Італії. І в Чернівцях. І я вирішила допомогти своєму племіннику, але не такою великою сумою, як вони просили. Я пояснила Марті, що хочу зберегти свої заощадження на майбутнє, але готова допомогти по можливості.

Я маю подбати про себе, адже в старості навряд чи буду потрібна племінникам. Скоріше за все у майбутньому мене чекає або доглядальниця, або приватний пансіонат для літніх людей в Італії. Таке реальне життя. Всім добра!

Джерело