Здавалося, що Віра й Олексій були призначені одне одному долею ще з дитинства. Їхня дружба з дитячого садка плавно переросла в кохання в юному віці. Їхні батьки навіть не сумнівалися в майбутній спорідненості.

Молоді люди завжди на позитивній ноті згладжували всі гострі кути. А проблеми та невдачі вирішувалися легко.

Коли Олексій з першого разу не вступив до інституту, Віра його дуже підтримувала. Коли були труднощі з грошима, не зациклювалися на цьому і не звинувачували одне одного. Віра підробляла текстами. Друкувала ночами і у вільний час. Олексій перебивався підробітками, де вантажником, де “чоловіком” на годину. Батьків намагалися зайвий раз не смикати. Самі дорослі.

Після першого курсу скромненько розписалися.

Коли Олексій закінчував інститут, раптово пішла з життя його мама, згоріла за два місяці. Пізно виявлена болячка не залишила надії.

Віра дуже допомагала коханому в цей важкий час. Вона ж і вмовила батька влаштувати Олексія на престижну роботу. Батько Віри був однокласником начальника профільної фірми, про яку Олексій навіть не мріяв. І він, з огляду на обставини, пішов назустріч за старою дружбою.

Робота, як і думала Віра, потроху втягнула Олексія і біль на деякий час затихав.

Поступово життя входило у своє русло, наскільки це можливо. Біль притупився і її кохана людина навіть почала посміхатися.

Тут сталася нова біда. Батько Олексія сильно переживав і після чергового нападу перетворився практично на овоч.

Питання про те, хто буде за ним доглядати вдома, практично не виникло. Віра сама зголосилася допомагати. Вона ще не знайшла роботу і поки погодилася доглядати за свекром.

Чоловік ненадовго забігав до них, приносив ліки , продукти і тікав, щоб виспатися і на роботі бути бадьорим.

Спочатку Віра намагалася не помічати змін у чоловікові. Як міг приходив, допомагав. Але зайнятість на роботі не дозволяла часто бачитися. Вірила, що старається заради них, адже тепер вона не могла приносити в сімейний бюджет гроші.

Через якийсь час, незважаючи на всі зусилля Віри, свекра не стало, так і не зміг він пережити відхід коханої жінки.

Після прощання, абсолютно спустошена дівчина, повернулася в їхню квартиру.

Квартира батьків пустувала певний час. Здавати її чоловік відмовився, посилаючись на те, що там пам’ять про батьків. Іноді там ночував. Віра розуміла.

А незабаром вона знайшла роботу до душі. У вихідні вирішила чоловікові зробити приємне. Він же старається, позаурочно працює, навіть у вихідні.

Вирішила навести лад у батьківській квартирі та приготувати вечерю. Адже після роботи він знову поїде туди, де минуло його дитинство.

Приїхавши на квартиру, двері відчинила своїм ключем. А там… Спочатку навіть не повірила своїм очам. Напівголий Олексій з малюком на руках, а його обіймала якась дівчина.

Ключі впали з її рук і вони зустрілися поглядом. Олексій явно не очікував.

Сенсу щось пояснювати не було, все й так зрозуміло.

— Як ти міг. Адже я доглядала за твоїм батьком і завжди була поруч у скрутну хвилину. Як???? – тільки й змогла видихнути Віра.

Вибігши на вулицю, ковтнула повітря, намагаючись віддихатися. Здавалося, його все одно не вистачає, ґрунт пішов з-під ніг.

—  Як далі жити? – промайнуло в голові в дівчини.

Адже сім’я була сенсом її життя.

Жити не хотілося. Гримнув дощ і линула сильна злива. Навіть погода оплакувала її надії.

Це була дівчина з його нової роботи. Завдяки старанням Віри вони й познайомилися. А поки вона доглядала за батьком в Олексія з’явилася купа вільного часу.

Спочатку він хотів відволіктися з нею від похмурих думок, а потім втягнувся. Коли дізнався, що буде дитина, то так і не зміг нічого сказати Вірі. І почувався негідником.

Віра повільно брела, не помічаючи того, що промокла наскрізь, не помічаючи холод, душа боліла.

І в один момент з’явилося сильне бажання припинити муки і дівчина зробила крок на дорогу.

Звук гальм, різкий біль і темрява…

Прокинулася вона вже в лікарні. Тіло й голова нестерпно нили. Поруч сидів симпатичний чоловік і, побачивши, що Віра прийшла до тями, покликав лікаря

— Я Миколай. Ви кинулися під мою машину, пам’ятаєте?

Віра дивилася відстороненим поглядом. Вона нічого не пам’ятала.

Неясні спогади здалеку і то уривками.

Лікар перевірив усі показники, заспокоївши, що Віра скоро одужає.

— Так, і вона ще й при надії. Це просто диво, що дитина не постраждала.

— Ви пам’ятаєте, як Вас звати?

Віра дивилася нерозуміючим поглядом і через деякий час знову відключилася. Мабуть, подіяли ліки.

Залишивши про всяк випадок номер телефону медсестрі, поїхав на роботу.

Через місяць дівчину виписали. Микола під’їхав якраз вчасно. Віра вже виходила з лікарні.

— Вас довезти до дому? Тепер я несу відповідальність за вас!

— Мабуть, так. Треба зібрати речі. Я згадала, через що все це сталося. Вибачте. Сподіваюся, Ви не постраждали через мою витівку.

— Було таке. Добре друг у мене працює в поліції і все обійшлося.

Але Ви не думайте. Я тепер вас не кину. Поки все не налагодиться.

Вдома Вірі навіть не довелося збирати речі. Чоловік написав записку, що житиме у квартирі батьків, а цю звільнив і речі свої забрав. Поруч лежав лист із суду. За той час, що вона була відсутня, їх навіть встигли розвести.

— Ну хоч у чомусь вчинив, як справжній чоловік. Мовчки звільнив її від непотрібних розмов і метушні.

Вірі потрібно було побути на самоті. Зібратися з думками. Налаштуватися на нове майбутнє, там, де будуть вона і малюк. Шкода, звісно, що без тата. Адже не про те їй мріялося…

Микола був увесь час поруч. Не нав’язувався, періодично пропонуючи свою допомогу.

Пізніше Віра дізналася, що в нього теж у житті трапилося нещастя, за загадкових обставин пішла з життя кохання всього його життя, а вони планували одружитися. І він досі себе картав тим, що вчасно не побачив стан коханої, її депресію списав на тривогу через навчання.

Малюк з’явився вчасно. Він був схожий на колишнього чоловіка. Але Віра вже спокійно прийняла цей факт. До того ж поруч була людина, на яку можна було покластися. З ним Віра почувалася, як за кам’яною стіною, не помітивши, як прив’язалася до нього.

Ну і нехай він не романтик, не грає на гітарі і не знає купу анекдотів та смішних історій. Зате Віра була впевнена, що він стане хорошим батьком і прикладом для Максимки і її ніколи не зрадить.

Доля іноді підносить нам сюрпризи. І навіть коли життя здається закінченим і перебуваєш у глухому куті, доля підносить нам ще один шанс для щастя. Головне вчасно це зрозуміти й оцінити.

Будьте щасливі, дорогі читачі! Побільше вам приємних сюрпризів у житті! Нехай доля тільки балує!!!

КІНЕЦЬ.