Вкотре я втомлена повернулася додому з роботи й застала чоловіка, який лежав на дивані й дивився телевізор.

– Як справи на роботі? Тобі вдалося взяти додаткові зміни? – з цікавістю спитав Володимир.

– Ні, ніхто не захотів поступатися мені. Дівчата сказали, що їм теж потрібні гроші, – беземоційно відповіла я.

Я працювала адміністратором у медичному центрі з графіком два через два.
– Могли б увійти в становище і дати тобі можливість заробити, – невдоволено пробурчав чоловік.

– Як у тебе справи з пошуком роботи? Ходив на співбесіду? – З надією в голосі поцікавилася я.

– Ні, звісно. Ти знаєш, що зараз знайти нормальну роботу майже нереально. То зарплата маленька, то вимоги неймовірні, – поскаржився Володимир і ліниво позіхнув.

– Може таки варто ці вакансії розглянути? Це твоїй матері потрібні гроші на лікування, а не моїй, – роздратовано промовила я.

– Ти зараз мене дорікнула? Я й так цілими днями мотаюся по співбесідах! Не чекав від тебе такої підлості.

– У РАГСі ти присягалася, що будеш зі мною і в радості, і в горі. Але дивлюся, що для тебе, це просто слова, – ображено промовив Володимир.

– Нічого я тебе не дорікала, просто хотіла запропонувати тобі тимчасово попрацювати за невелику зарплату, – примирливо сказала я.

– Я подумаю над цим. А тобі хіба не можна вийти на другу роботу? Просто матері терміново треба передати вісімнадцять тисяч на ліки, – незворушно промовив чоловік.

– Я, звичайно, зніму їх завтра з кредитної картки, але за місяць їх доведеться повернути, інакше почнуть капати відсотки.

– Не знаю… Спробую влаштуватися до нас медсестрою у процедурний кабінет, але нічого не обіцяю, – безрадісно відповіла я.

– До речі, що у нас на вечерю? – несподівано спитав чоловік.
– Нічого. Замов собі щось у доставлення, – роздратовано сказала я. – Я надто втомилася, щоб готувати.

Володимир ніколи не допомагав мені вдома. Він вважав, що прибирання та приготування – це не чоловіча справа. Навіть після того, як чоловіка звільнили із заводу, він не зрадив своїх принципів.

Наступного дня я домовилася з начальством, і мене влаштували працювати у процедурний кабінет.

Тепер у мене був лише один вихідний на тиждень. Проте, я не жалілася на долю і віддавала чоловікові гроші на лікування його матері.

Дивним у цій ситуації було те, що свекруха Марія Олександрівна, дуже зневажливо ставилася до мене.

– Матір в лікарню поклали, ліки не допомогли. Лікарі кажуть, що потрібна операція на серці. Ось тільки безплатно ніхто робити нічого не хоче, вимагають щонайменше двадцять тисяч гривень, – схвильовано і з якимось азартом промовив Володимир.

Я тільки-но повернулася з роботи, й ця новина вибила мене з колії. Ми вже давно не мали жодних накопичень, тільки кредитні борrи.

– Звідки ми візьмемо такі гроші? Невже вони не можуть зробити операцію безплатно? Коли мій батько лежав у шпиталі, з нього жодної копійки не взяли, – підозріло запитала я.

– Чому не можуть? Можуть, але згідно з чергою. Не факт, що моя мати доживе. Якщо хочеш, щоб з нею все було гаразд, то доведеться розщедритися, – незворушно промовив чоловік.

– Може, все-таки варто поговорити з твоїми родичами? – Розумно запропонувала я. – У тебе є брати й сестри, можливо, хтось зможе допомогти.

– Ти з глузду з’їхала? Вони самі ледве зводять кінці з кінцями! – різко відповів Володимир. – Я не маю наміру просити у них гроші. Це наша проблема, і ми маємо її вирішити.

– Я не впевнена, що зможу швидко зібрати, бодай частину цієї суми, – невпевнено промовила я.

– А ти постарайся, інакше, не дай Боже, що трапиться, це буде на твоїй совісті. Я зараз піду до друзів, може вони позичать небагато.

– Лягай спати без мене, я повернуся тільки до ранку, – нервово скомандував чоловік і вийшов з квартири.

Мені нічого не залишалося, як почати обдзвонювати своїх знайомих. Однак ніхто з друзів не зміг позичити необхідну мені суму.

Тоді я вирішила особисто відвідати свекруху, та спробувати вирішити ситуацію з операцією.

Наступного дня я помінялася з напарницею змінами, та вирушила до лікарні, де лежала Марія Олександрівна.

Жінка зустріла мене прохолодно і відразу почала гонорово відповідати на будь-яке моє запитання.
– Приїхала, щоб проводити мене в останню путь? – отруйно посміхнулася свекруха.

– Не кажіть дурниці. Я прийшла, щоб домовитися з лікарями. Володимир сказав, що їм потрібно не менше, ніж двадцять тисяч, і вони прооперують вас найближчим часом, – спокійно відповіла я.

– Але ж у мене зараз немає таких грошей. Може, вони підуть назустріч і зроблять у борг? Чи зможемо взяти кредит?

– Дивлюсь я на тебе і дивуюся, як ти до своїх років дожила? Які гроші? Мені вже післязавтра все зроблять безплатно, – заявила Марія Олександрівна.

– Але Вова сказав… А гроші, які я передавала вам на ліки, ви отримали? – розгублено спитала я.

– Про які гроші ти говориш? Я все життя тільки на себе сподіваюсь. Думала, що син допомагатиме, але він виявився безглуздим! Від тебе теж ніякого толку, – ображено сказала свекруха.

– Стривайте, я вже пів року через вашого сина передавала вам, щонайменше, по шість, а то й десять тисяч на місяць. Невже ви нічого не отримували? – недовірливо поцікавилась я.

– Пів року? Та ти простувата! Знайшов собі синок дружину, яку можна доїти. Жодної гривні я від вас не отримувала, тільки донька Лариса про мене і дбає.

– Йди та шукай свої гроші у чоловіка, а мене сюди не вплутуй. Мені нервувати не можна, – сварливо сказала Марія Олександрівна і вказала мені на двері.

Я мовчки залишила на її тумбочці пакет із фруктами, та пішла з лікарні. Я поспішала додому, щоби влаштувати Володимиру допит. Але, на жаль, чоловіка у квартирі не виявилося.

Я кілька разів дзвонила йому, проте чоловік слухавку не брав і на повідомлення не відповідав.
До самої ночі я чекала Володимира, поки він нарешті не зволив повернутися додому.

– Де ти був? Чому не відповідав на дзвінки? – почала сипати я питаннями.
– У друзів гроші збирав. Я ж казав тобі, – відповів чоловік.

– Матері давно дзвонив? Дізнався, як у неї справи? – Запитала я, намагаючись виглядати спокійно.

– Щойно від неї, передав частину грошей, – збрехав чоловік, не моргнувши й оком. – А ти знайшла гроші?

– Ні, не знайшла. Та й навіщо їх шукати, якщо операція Марії Олександрівни вже післязавтра й, абсолютно безплатно? – Чи вона тобі про це не сказала?

– Не розумію, про що ти. Хто тобі сказав цю нісенітницю? – насторожено промовив Володимир.

– Мама твоя, я її сьогодні відвідувала і багато цікавого дізналася. Наприклад, що ти жодного разу не передав їй грошей на ліки, – сердито відповіла я і примружила очі.

– Хочеш сказати, що я їх витратив на себе? – роздратовано промовив чоловік. – Я все віддав матері!
– Тоді подзвонімо їй і спитаємо, навіщо вона мені набрехала, – єхидно запропонувала я.

– Та йди ти! Так, я не передавав гроші матері, я їх витратив на Віку, – сердито прошипів чоловік.
– Яку Віку? Про що ти говориш? – Здивувалася я від зізнання чоловіка.

– Я вже вісім місяців із нею зустрічаюся. А з твоєї провини я не зможу купити їй обіцяну обручку, – гірко посміхнувся Володимир.

Я не стерпіла і заліпила чоловікові смачного ляпаса, після чого вигнала його з дому.

Природно, після того, що сталося, я подала на розлучення і через пару місяців стала офіційно вільною від кайданів шлюбу.

Завдяки роботі у процедурному кабінеті, я зустріла свого наступного обранця Миколу.

А от у Володимира на любовному фронті не склалося. Вікторія відмовилася продовжити зустрічі з безробітним нахлібником, та кинула його.

Не дарма кажуть, що закон бумеранга ще ніхто не скасовував! А я й досі себе картаю, що була такою наївною, та довірливою!

Це ж треба, горбатила, щоб він свою коханку утримував – згадую, і досі моторошно! Не довіряйте сліпо нікому! А якщо довіряєте, то, хоч іноді, перевіряйте, щоб не опинитися на моєму місці

КІНЕЦЬ.