Ми із дружиною Катею разом уже майже 10 років. У нас є син, велика квартира та величезна дача. Точніше дача звичайних розмірів, а ось ділянка вийшла 25 соток.

І ось краще б ми цю дачу ніколи не купували. Дружина пропадає на ній днями та ночами, простіше сказати тижнями. Весь час прополює, копає, поливає та удобрює. Вдома постійно дивиться дачних блогерів, читає про сорти насіння, продумує, які грядки та де копати.

Можна подумати, що вона робить це, тому що ми бідні, але це не так. Достаток у нас пристойний з огляду на те, що працюю я один, а Катя займається домом.

Грошей вистачає, техніку купуємо, у відпустки їздимо. А купу овочів, яку вона вирощує, роздаємо. Особливо картоплю. Не любимо її взагалі.

Нас із сином допомагати не просить, у неї є помічник із місцевих. І можна подумати, що тоді обурюватися, нас же не привертають до праці. Але ось у сезон ми її майже не бачимо, а про готування та прибирання і говорити нема про що. А про близькість якусь я взагалі мовчу. Хоча мені лише 40 років, я ще молодий.

Я став, грішною справою займатися, на інших жінок заглядатись. Ось до чого довела. То колега зайвий гудзик розстебне, то сусідка в коротких шортах на пошту піде. Загалом, кошмар.

Вирішив я з нею якось про це поговорити.

— Катя, давай зав’язуй із ділянкою, — почав я, накладаючи пельмені у тарілку. — Ми з Ігором хочемо тебе вдома бачити.

— Біля плити, — з усмішкою відповіла вона.

— Та чому тільки біля плити? Нам взагалі тебе не вистачає: разом фільм там подивитись, погуляти, — обурився я.

— Ти мене в дім не заганяй. Я за осінь-весну так у квартирі насиджуся, вам так наготуюся, що влітку на грядки готова від плити втекти. От і думай. Не в СПА-готель і не на море втікаю.

У мене на якийсь час пропав дар мови. Тобто ми вже з сином винні в тому, що її вдома влітку не побачиш.

– Кати, ти зрозумій, що мені банально тебе як жінки не вистачає. Вже на інших заглядаюся, — сказав я, щоб трохи протверезити дружину.

— Ах на інших заглядаєшся, — розлютилася Катя. — От іди до інших, раз кілька місяців не можеш потерпіти.

План порятунку сім’ї не вдався. Дружина прослизнула в кімнату, де були її сумки, зібрані для дачі, а потім грюкнула дверима.

Я довго сидів і думав, що робити далі. Сім місяців року Катя була доброю дружиною: смачно готувала, чисто прибирала і дбала про нас. Але на п’ять місяців вона перетворювалася на садового гномика. Чи варто терпіти п’ять місяців заради семи?

Зрештою, я вигадав новий план. Я найняв нам помічницю: досить молоду матір 3-х дітей, яка не мала часу на повноцінну роботу. Вона мала приходити до нас 3 рази на тиждень, прибирати і готувати їжу. Мій розрахунок був такий: дружина побачить, що на її місці може бути інша жінка і схаменеться.

Але план провалився. Катя була у захваті. Вона сказала, що давно про це думала, і я ніби прочитав її думки.

— Спасибі, Ігорку, ти найкращий, — сказала вона, цілуючи мене в щічку.

Я спочатку сердився, що моя мета не була досягнута, а потім почав звикати до Ірини. Готувала вона смачно, чистила прибирала, була розумною і приємною співрозмовницею.

Дружина, після появи Ірини в нашому будинку, зовсім перестала з’являтися. Якщо ми нагодовані, нас можна й не бачити. Схоже, така логіка в неї була. Я ж, поїдаючи пироги з капустою, дивився на Ірину, яка закінчувала прибирання і думав: «Такої дружини мені зараз не вистачало».

Наше з Катею розлучення не змусило чекати. Я залишив їй ділянку, хай живе на грядках. А нам із сином потрібна жінка у нашій квартирі.

КІНЕЦЬ.