– Мам, як так сильно хочеш з кимось жити, то йди до Оленки. В неї будинок свій, великий. Я думаю, там для тебе точно місце знайдеться, – сказав мій чоловік.

Я лише його похвалила, бо довгий час думала, що він таки піддасться на мамині вмовляння.

Я б не зжилася з жодною свекрухою і не через поганий характер самої свекрухи, хоча вона в мене досить спокійна, а більше через свій.

Я люблю ідеальну чистоту. В мене все розкладене по поличках, а одяг в шафі розкладений кантик до кантика.

Я коротко стрижусь, тому щоб десь побачити в квартирі волосину, треба добре напрягтись. А якби я її знайшла, то б цього не пережила. Так, може я надто вимоглива, але і чоловік і діти вже мене знають.

В свекрухи довге волосся і хоча я просила і навіть за свої гроші хотіла її завести в перукарню і постригти, вона відмовляється.
Ну ні, так ні. Я ж хотіла, як краще і зручніше.

В нас з чоловіком двоє хлопців і двокімнатна квартира. З хлопцями нам ніхто не допомагав. Як були маленькі, свекрусі було не до них. В неї чоловік був, як мала дитина, то ж вона все життя йому догоджала і дочці, яку вона любила більше за життя.

– Ти чоловік, сам повинен сім’ю забезпечити, а Оленка дівчинка, їй наша з татом допомога потрібна, – говорила вона.

Нічого, якось та й ми дітей виростили і без її допомоги.

Олені ж вони допомогли з будівництвом, яке вона після весілля з чоловіком затіяла. Я не знаю якою сумою, але допомогли добре. Але це їх справи, в які я не лізла.

Тоді ж їх троячка розмінялася, щоб гроші вони Олені дали. Сама ж свекруха зі свекром переїхали в однокімнатну.

– Це, щоб за комунальні так багато не платити, – виправдовувалися вони. Тільки всі гроші пішли на будівництво, а нам навіть на пральку не дали.

І ось пів року так вийшло, що не стало мого свекра. Свекруха ж на деякий час, бо боялася, переїхала до нас. Потім почала проситися на завжди.

– Ну куди? Мені хіба на голову, – говорила я. І тут свекруха видала.

– Ви виставляйте свою двійку на продаж, а я свою однокімнатну, і купимо хорошу трійку. Ну як вам ідея?

Я відразу ж сказала, що мене такий варіант не влаштовує.

– Я розумію, вам важко, але час все лікує. Молоді мають жити окремо.

Свекруха ніби все зрозуміла, але почала влаштовувати цирки. То їй зле і потрібно їхати їй тиск міряти, то в неї ліфт не працює, і вона на вулицю вийти не може, то сусіди гучно музику слухають, а її це дратує.

Словом, вигадувала різні причини, лиш би син приїжджав до неї частіше, а в кінцевому результаті, погодився на її пропозицію.

Але Сергій врешті-решт не витримав, і запропонував їй до дочки переселитися.

– Та ти знаєш Ігоря, він ж мене на дух не переносить, – сказала свекруха.

Ігор це зять, а я, невістка, ніби краща.

Я просто не хочу жити зі свекрухою під одним дахом і все. Невже я так багато прошу?

Валентина Андріївна ще не є в тому віці, щоб під наглядом дітей жити. Я вірю, важко, як і нам всім. Але треба ж миритися.

Це ж життя і не завжди буває легко.

Ну хіба ж я не права?

Джерело