Моя дружина почала приносити додому нікому не потрібні речі. Ми живемо, як на барахолці – ні пройти ні проїхати.

Приємно і навіть похвально, коли хтось щось колекціонує, чи то марки, чи етикетки з шоколаду. Проте не дуже так і приємно, коли таке захоплення переростає в накопичення всього можливого, під приводом колекціонування. Як у випадку з моєю дружиною Іванною.

Моя дружина геть не розуміє, що коїть і це мене лякає. Під приводом того, що ми скоро розбагатіємо, Іванка завалює наш дім різним непотребом.

– Сприймай це як моє нове хобі, – сказала мені дружина, коли я вперше обурився в домі “новим” речам.

Ми майже сорок років прожили з Іванкою в шлюбі, і я не думав, що доживу до такого чуда.

До недавнього часу я був переконаний, що ми живемо добре. Після багатьох років важкої праці ми обидвоє вийшли на пенсію, і здавалося, що збираємося насолодитися заслуженим відпочинком. Але незабаром виявилося, що нас супроводжує нудьга.

Точніше, не нас, а мою дружину.

– Романе, будь сьогодні дома в другій половині дня. Нам повинні доставити з магазину продукти, – все частіше заявляє Іванка, і замість того, щоб готувати, їй доставляють їжу.

В магазин вона не ходить, а для чого, якщо покупки під ніс принесуть (Іванка знає де і коли можна зробити доставку безкоштовною і тим користується). Що з цього випливає? Що в неї вистачає часу на “всяке-різне”.

Ну, на початку, коли вона заявила, що збирається колекціонувати якісь різнокольорові листівки з-за кордону – і турбувала цим увесь наш район – це виглядало багатообіцяюче, але коли їй це не вдалося, вона придумала щось інше.

Почалося майже невинно. Одного разу ми пішли викидати старі коробки в контейнер, який у нас є недалеко від дому, і дружина помітила купу журналів.

– Я хочу це, Романе, у мене є чудова ідея!, – заявила вона і віднесла їх додому.

Вона майже щодня ходила перевіряти синій контейнер, тягнучи додому викинуті газети, журнали, старі книги. Потім “нетоптані” ящики з гаслом “…ще могли б стати в нагоді!”

Домовленості та суперечки були марними, Іванка мене не хотіла слухати і вважала, що вона робить добре діло.

У нас будинок, де, на жаль, досить багато місця, тому дружина має вільне поле для дій. Журнали та книги спочатку опинялися під ліжком, потім у шафах, а потім у всіх кутках. І тепер я думаю, що поки вона тільки тягала папір додому, це ще було терпимо, але Іванка пішла далі…

“Я біля новобудов побачила такі класні речі! І вони всі ще менш- більш хороші!” – сказала вона мені, дивлячись на моє збентежене обличчя. Дружина навіть познайомилася з якимись людьми з цього будинку і вони запропонували просто так віддати Іванці ще якісь непотрібні їм речі.

Тож зараз у нас вдома, окрім гори книжок та старих журналів і газет, є двоконфорочна плита, кілька фенів, старомодний блендер, касетний плеєр, а також вінтажний пилосос.

Все це знаходиться в нашому будинку під приводом того, що колись це може стати в нагоді і взагалі, ми зможемо дуже розбагатіти.

Не знаю, звідки в дружини взялася ця “любов до колекціонування”, але я кожен день з хвилюванням чекаю дружину, і думаю, що вона принесе в будинок цього разу. І я не знаю, що з нею робити.

Моя сусідка порадила мені відвести її до спеціаліста, але як мені її туди завести? Я боюся, що вона мене не зрозуміє і зрештою просто образиться на мене.

Я більш схильний вірити нашому сину, який каже, щоб я тримався, що мама це переживе. Але поки цим і не пахне – і хто знає, чи “запахне” колись.

Джерело