Після свого 65 ювілею, який мама відсвяткувала в Україні, вона повідомила, що з заробітками завершила. – Я вже такого здоров’я не маю. Хватить. Я своє вже відпрацювала. Пенсію задурно ж не дають. – Але якщо я за маму лише пораділа, то Юля засмутилася, бо за що вони тепер жити будуть. Але Олег і тут відзначився. – Я знаю! Ти їдь на мамине місце і будеш гроші переводити, ну а я вже дітей глядітиму

– Та не переймайся ти так, якось та й буде. А найкраще знаєш, що зроби? Поїдь працювати в Італію на місце своєї мами. Ну хіба ж не круто я придумав?, – сказав чоловік до моєї сестри.
Я прекрасно розумію побоювання Юлі. Але, вибачте мене, до сорок три роки сидіти і чекати на мамині переводи, це не вихід.
І я не кажу лише про свою сестру, а в більшій мірі про її чоловіка, який не спішить йти кудись на роботу.
Місяць тому в мами був ювілей – 65 років.
Я старша її дочка, а Юля молодша.
З татом мама розлучилася, бо гуляка був ще той. До речі, в нас є ще зведений по тату брат, ми навіть бачилися два рази, але якось ми так і не породичалися. На даний час тата вже немає на цьому світі. Власне, вдруге з братом ми й бачилися на його прощанні.
Юля ще не була заміжня, а в мене вже була на руках старша донька, як мама з кумою надумали пошукати щастя на чужині. Кума мами за рік часу вийшла там заміж. Ну а мамі так не пощастило, як ми сміялися, бо прийшлось їй працювати.
Юля училище закінчила, але працювати не спішила. Вона не дуже вливається в колектив і хоч були пропозиції з ресторану чи кафе, а вона повар, але Юля вигадувала різні причини, щоб сидіти дома.
А коли Юля вийшла заміж, то такого і чоловіка зустріла. Мама їх завжди шкодувала, а ще коли дізналася, що Юля при надії, то і ліжечко купила онуку і гроші надсилала.
Мою сім’ю мама також підтримувала, але не так, бо і я на роботі і чоловік гарно заробляє.
Юля ж зі своїм Олегом тільки те й робили, що чекали маминих переводів.
В Юлі двоє дітей, вже давно школярі, але вона досі ніде не працює. Чоловік її десь колись тай пару тисяч принесе. Ну а все інше перекривала мама, бо Юля молодша і не дає собі ради.
Але місяць тому все змінилося. Після свого 65 ювілею, який мама відсвяткувала в Україні, вона повідомила, що з заробітками завершила.
– Я вже такого здоров’я не маю. Хватить. Я своє вже відпрацювала. Пенсію задурно ж не дають.
Але якщо я за маму лише пораділа, то Юля засмутилася, бо за що вони тепер жити будуть.
Але Олег і тут відзначився.
– Я знаю! Ти їдь на мамине місце і будеш гроші переводити, ну а я вже дітей глядітиму.
Ох і гарно влаштувався я вам скажу цей Олег. Теж мені – нянька.
Як допомогти сестрі? Як пояснити цьому Олегу, що гроші і в Україні можна заробляти і щоб гарно жити не обов’язково в Італію на заробітки їхати?