–  А ви що маєте до цієї нерухомості?, – сказав мені у відповідь син.

Та мені то байдуже, хоч цілі статки, аби тільки мене не чіпали. Але син тільки те й робить, що до мене на “позички” бігає. В мене також гаманець не бездонна бочка.

З весілля мого сина з Юлею минуло п’ять років і я тільки на вихідних дізналася, що в невістки є своя квартира, яку вона здає в оренду.

Я б нічого не казала, якби син раз у раз не приходив до мене то за тисячкою то за двома.

В мого сина є двокімнатна квартира, в якій вони з дітьми і живуть. Весілля зробили скромне, бо Юля вже носила під серцем дитя і було не до того, бо на коляску вже потрібно було збирати.

Мій син працює консультантом в магазині техніки, Юля ж перукар, але зараз хоч і в декреті, та дома деяких клієнтів має, і вже підробіток є.

Я з чоловіком ще не на пенсії, обидвоє працюємо, живемо в своєму домі, де садимо трішки городини, але з господарства один кіт, бо пильнуємо роботу і часу на кури і качки не маємо.

Після того, як народився наш другий онук, син почав до нас навідуватися два-три рази на місяць лише для того, щоб просити у нас грошей.

– Нам на підгузки не хватає і каші дорогі, – говорив син.

Та ми давали, бо як не даш онукам. Я бувало останнє віддавала, бо не сміла відмовити.

І якось вони до цих “пожертв” звикли, що дійшло до того, коли я не давала, бо, наприклад, на аптеку багато пішло, то син з невісткою ображалися.

А одного дня через родичів невістки ми дізналися, що Юля власниця двокімнатної квартири в районі і ці гроші просто відкладає.

– Синок, у вас є гроші, ви ж квартиру маєте. Від нас ви більше і копійки не отримаєте.

– Мамо, але ж Юля ці гроші не тратить, а відкладає дітям на гарне навчання. Ти ж розумієш, що це дуже важливо?

– Я то розумію, але ви нас з батьком геть не розумієте. Ми собі хліба дорожчого не купимо, а завжди все по акції купуємо. Ми так важко працюємо, і навіть відпочити не маємо за що. А ви з нас все тягнете і тягнете. І взагалі, чому Юля і словом не промовилася, що в неї є квартира?

– А вам до її нерухомості яке діло?

– Таке саме, як і вам до нашої з батьком зарплатні, – відповіла я сину.

Ну така зараз та молодь розумна, я вам кажу.

То наші гроші вони тринькають, а свої складають на “гарне майбутнє”.

А як би ви відреагували на такі “заявочки” з боку дітей? Чи допомагаєте ви дітям і до якого це часу повинно тривати?

Джерело