Так сталося, що у п’ятницю ввечері Світлану терміново викликали на роботу. На цілу добу. Це був саме той випадок, коли відмовитись вона ніяк не могла. І виходило, що чоловік вперше залишиться вдома один із двома дітьми на такий довгий час. Тож Світлана хвилювалася.

– Ти точно впораєшся? – запитала Світлана у чоловіка.

— Точно, — впевнено відповів Віктор.

— Тому що я можу зателефонувати своїй мамі чи татові. І хтось із них приїде. І допоможе.

Пропозиція дружини викликати сюди тещу або тестя всерйоз розлютила Віктора.

— Мами та тата твоїх тут тільки й не вистачало на повне щастя, — закричав він. — Мало того, що залишаєш мене одного з дітьми, то ще й батьків своїх на мене хочеш повісити. Дякую тобі велике, кохана, але ні. Я вже сам якось упораюся. Не маленький.

— Якщо не хочеш, щоб мої мама та тато приїжджали, ми можемо подзвонити твоїм.

Своїх батьків Віктор хотів бачити ще менше.

— Не треба нікому дзвонити, Світлана, як мені тобі ще пояснити! І чому ти така вперта? Адже російською мовою тобі сказано, що я сам, чуєш, сам впораюся. Що незрозуміло?

– Не кричи на мене. Просто хвилююся.

— А ти не хвилюйся. Їдь на роботу і роби справи спокійно.

— Дивись, Вікторе. Якщо що, одразу дзвони.

— Якщо щось трапиться, подзвоню обов’язково, не сумнівайся. Але я обіцяю, що все буде гаразд.

Але Світлана про всяк випадок вирішила перестрахуватися. І, поки чоловік не бачив, залишила у дитячій кімнаті увімкненим телефон. Про всяк випадок. Щоб самій все бачити та чути.

Але своєму чоловікові вона, звичайно ж, про це нічого не сказала. Бо чудово розуміла, що цей її вчинок — далеко не пристойний, і тому не сумнівалася, що Віктор його не схвалить. Але хвилювання за дітей, одному з яких було три роки, а іншому — чотири, і побоювання, що чоловік не впорається з покладеним на нього завданням, змусили її забути про будь-яку благовидність і вчинити таким чином.

«Тим більше, — заспокоювала себе Світлана, — що я залишаю телефон не в його кабінеті, не у вітальні, не в нашій спальні і навіть не на кухні, а лише в дитячій кімнаті. Тому в його особистий простір я якщо і втручаюся, то зовсім трішки, адже стосується дітей наших. А це можна. Бо я мама».

Щоб дітей уночі не розбудили, коли вони спатимуть, Світлана вимкнула звук дзвінка в телефоні.

Телефон був встановлений таким чином, що показував майже всю дитячу кімнату. А щоби зарядки вистачило надовго, Світлана підключила його до мережі.

— Діти вже сплять, — пошепки повідомляв Віктор, коли прощався з дружиною у передпокої. — І до ранку не прокинуться.

— Дивись, Вікторе, — суворо прошепотіла Світлана. – Я на тебе сподіваюся.

— А я тебе не підведу, — відповів Віктор.

Перш ніж вийти з помешкання, Світлана ще раз серйозно подивилася на чоловіка, перехрестила його і тільки після цього пішла.

Зачинивши двері за дружиною, Віктор вийшов на балкон, щоб побачити, як вона сяде в таксі і поїде.

Світлана вийшла із під’їзду. Подивилася нагору. Побачила чоловіка. Помахала йому рукою. Віктор відповів тим самим. У цей час під’їхала машина та відвезла Світлану на роботу.

Віктор повернувся до кімнати і зателефонував до Аліси. Сказав, що сьогодні дружини не буде, і вони можуть зустрітись у нього.

– Це так несподівано! – сказала Аліса, заходячи до квартири. — Я вся тремчу.

— Тремтиш? Але чому?

– Вперше в тебе вдома, – скидаючи плащ на підлогу і залишаючись майже без нічого і у високих чоботях, загадково відповіла Аліса. — Це так хвилююче. А що сталося? Чому раптом? Де твоя дружина?

— Я сам не очікував, кохана, — тремтячим голосом схвильовано шепотів Віктор, пожираючи очима Алісу. — Дружині зателефонували буквально годину тому. Хтось там не зміг вийти і її попросили врятувати ситуацію.

— Значить у квартирі, крім нас, нікого?

– Діти.

– Твої діти?

– А чиї? Сусідські, чи що?

– Боже, як цікаво. Адже я їх ніколи не бачила. Можна подивитися? Адже я теж колись стану мамою.

— Звичайно, можна, кохана. Дивись, скільки хочеш. Тобі це буде корисно. Тільки тихіше, щоб вони не прокинулися.

– Я тихо.

— І швидко, бо я ледве стримуюсь.

Вони увійшли до дитячої.

— А ти певен, що вони твої?

– Впевнений. А чому ти питаєш?

– Так. Просто. Сама не знаю чому. Стало раптом цікаво. У мене багато подруг, чиї чоловіки не знають, що виховують чужих дітей.

– Я у своїй дружині не сумніваюся.

— Ти маєш гарних дітей, — сказала Аліса, коли вони виходили з дитячої.

А за годину до під’їзду будинку під’їхала машина. З неї вийшли батьки Світлани.

Вони мовчки увійшли до під’їзду. Мовчки піднялися ліфтом на потрібний поверх. Мовчки відчинили двері своїми ключами та увійшли до квартири. Мовчки відчинили двері спальні, увійшли і ввімкнули світло.

Віктор прокинувся лише тому, що його штовхала Аліса. Вона лежала, насунувши ковдру до самих очей, і злякано дивилася на дуже грізного чоловіка та жінку, що стояли в дверях.

– Ти чого? — спитав Віктор. Аліса кивнула вперед, показуючи таким чином, куди треба дивитися.

Віктор повернув голову, здригнувся і від страху відчув сильне бажання побігти до туалету. Хотів було щось сказати на своє виправдання, але не вийшло. Язик не слухалася. Коли зрозумів, що не здатний і двох слів вимовити, розплакався. Дивлячись на Віктора, заплакала й Аліса.

КІНЕЦЬ.