– Робіть, робіть, самі побачите, скільки грошей та часу зжере ремонт! Дивишся, зрозумієте, як ви з нами вчинили! – розійшлася свекруха, почувши про початок ремонту.

Не йметься людині з цим ремонтом. Мені іноді здається, що якщо мене не стане раніше свекрухи, то в її промові над моєю домовиною обов’язково буде згаданий цей чортів ремонт.

Про те, що я чекаю на дитину, стало відомо рівно через тиждень після пропозиції руки й серця. Ми з Ромою одразу ж перекроїли всі плани, закотили губу, розкочену на весілля мрії.

Розписалися, а до коштів, які Рома відкладав на весілля, додали кредит, та купили кімнату у двокімнатній квартирі. Рішення про покупку кімнати було майже спонтанним, але дуже вірним.

Про мою згоду на пропозицію руки та серця батьки Роми знали, він їм повідомив, що одружується. Про весілля вони розмовляли, свекри вже почали список родичів складати.

Через тиждень Рома їм сказав, що весілля, як такого не буде, станеться проста реєстрація шлюбу. Про те, що я в положенні, він не став говорити, але вони самі здогадалися.

Ми якраз кредит взяли, знайшли кімнату, яка влаштувала за ціною, та розташуванням, та віддали завдаток.

Свекруха Рому розколола: типу їй наснилася дівчинка, яка представилася внучкою і сказала, що вони скоро побачаться.

Свекруха вимагала правду: в положенні, чи не в положенні? Рома сказав, що так, але дівчинка чи хлопчик, поки невідомо.

Свекри одразу почали метушитися: негоже внучці жити в орендованій квартирі, якщо у бабусі та дідуся трикімнатна.

Вони все продумали: в одній кімнаті самі, другу нам віддадуть, у третій онучка житиме, коли підросте. Рома батькам сказав, що жити в них вдома ніхто не планує, оскільки ми купуємо кімнату.

– Кімнату купуєте? – засміялися батьки Роми. Не займайтеся нісенітницею, у нас місця всім вистачить!

Я не знаю, з чого батьки Роми вирішили, що купівля кімнати — брехня. Вони переселилися в найменшу кімнату і затіяли ремонт у спальні для нас із Ромою, та дитячий.

Мені свекруха надіслала кілька варіантів фото шпалер, запитала, які хочу в нашу кімнату. А ми вже купили кімнату, якраз напередодні цього листування.

Я спочатку подумала, що вона хоче подарувати нам шпалери для нашої купленої кімнати, та відмовилася, написавши, що в кімнаті є шпалери, поки нас все влаштовує.

– Я тоді на свій смак виберу, — зателефонувала мені свекруха. І на балконі треба буде щось придумати. Може, панелями його обшити?

Тоді до мене дійшло, що ми розмовляємо про різні кімнати — у нас балкона не було. Розібравшись, я повідомила свекруху, що житло у нас з’явилося, не треба для нас нічого робити, житимемо окремо.

Почалися дзвінки Ромі: навіщо жити з дитиною у комуналці, якщо нам віддають дві кімнати у квартирі.

Окремим пунктом йшло питання про те, що скажуть люди, коли дізнаються, що свекри у трикімнатній квартирі живуть, а діти та онука – у комуналці?

Ремонт батьки чоловіка зробили. Сказали, що ми сьорбнемо життя в комуналці та самі до них прибіжимо, як милі.

Ми трохи сьорбнули, але тікати нікуди не стали! Рома неодноразово пояснював, чому до нашого знайомства він вважав за краще винаймати житло, а не жити з батьками.

Бо все мало бути так, як вони хочуть. Рома у двадцять один рік не прийшов додому ночувати, так йому мати з батьком скандал влаштували!

Сказали, що поки він живе в їхньому будинку, то ночувати має вдома. Якби не змогли купити кімнату, то продовжили б винаймати житло, до батьків Роми, сто відсотків, жити б не поїхали.

У нас справді з’явилася дівчинка. Може свекрусі реально снився сон, про який вона розповідала. Почався тиск: переїзд, спальня, дитяча, все для нас, допомога з дитиною, всі умови!

Коли свекруха взялася за погрози, Рома обірвав стосунки з батьками. Свекруха ляпнула, що коли ми самі до них не приїдемо, то вони підуть в опіку!

Вона покаже там свою квартиру, а потім приведе співробітника до нас у комуналку, і проситиме, щоб нашу дочку призначили жити до них.

За задумом свекрухи, ми мали або відразу ж злякатися і переїхати, або піти до них жити слідом за дочкою. Я, як і чоловік, перестала контактувати зі свекрами після такого.

Майже рік знадобився, щоб Рома вибачив матері. Відбулася серйозна розмова, під час якої було розставлено кордони: до нас не лізти, життя не вчити, дати спокій з цим переїздом до них.

Натомість свекрам було дано добро на спілкування з нами, та онукою. Свекруха намагається тримати себе в руках, але іноді її прориває.

Квартиру ми купили після появи другої дитини. Продали кімнату, вклали накопичення, взяли іпотеку.

Свекруха відразу намагалася запропонувати варіант, що «Іпотечну квартиру можна здавати, а жити…», але він не був озвучений до кінця: чоловік так зиркнув на матір, що вона замовкла.

Ремонтом ми зайнялися не одразу. Дозріли, втиснулися в одну кімнату, та взялися за дитячу. Тут свекруха і нагадала про нашу з Ромою невдячність:

– Робіть, робіть, самі побачите, скільки грошей і часу зжере ремонт! Дивишся, зрозумієте, як ви з нами вчинили!

Я впевнена, що якби ми погодилися жити зі свекрами, то свекруха все одно була б незадоволена. Все одно знайшовся б привід для пригадування.

І взагалі, ремонт у дитячій їм став у нагоді: діти їздять до бабусі з дідусем у гості, радіють. Тож не пропав ремонт! Який сенс стільки років згадувати про це? Як ви вважаєте?

КІНЕЦЬ.