Мар’яна вже збиралася спати, як раптом почула стукіт у двері. До неї рідко приходили гості в такий час. Навіть цікаво стало, хто помилився адресою.

— Хто там? – здивовано запитала вона, підійшовши до дверей.

— Це я Іра! – почула у відповідь.

Двері відчинилися. На порозі стояла перелякана молода жінка з маленькою донькою. Дівчата разом працювали віднедавна. На роботі непогано спілкувалися, а зовсім недавно Мар’яна запросила Іру до себе в гості. У неї якраз були іменини. Не хотілося бути самій, а її новий друг, як на зло, поїхав у відрядження.

Вони випили по парі келихів, мило поспілкувалися, послухали музику, а потім Іра поїхала додому. Мабуть, щось сталося, раз вона прийшла в гості сьогодні в такий пізній час.

— Привіт, у тебе щось сталося?

Іра вийшла на світло і Мар’яна побачила на її обличчі здоровенну червону пляму. Око вже трохи запливло. Швидше за все, завтра буде синяк.

— Пусти нас пожити! – жалібно сказала гостя. – Ненадовго. Буквально на кілька днів. Будь ласка!

— Звичайно, заходьте! – відповіла господиня квартири.

Не виганяти ж їх на ніч глядячи, не зрозуміло куди. Маленька Рита виглядала такою переляканою, немов щойно побачила страшний сон. Діти погано переносять такі моменти. Та й дорослі, напевно, теж не дуже люблять, коли їх луплять.

— Розкажеш, що трапилося? – запитала Мар’яна, коли гості увійшли у вітальню.

— Давай, Риту вкладу, потім, га?

— Ну, давай! – погодилася «подруга».

Чому в лапках? По суті, подругами вони поки що не стали. Радше колеги і хороші знайомі, але можливо і новий статус не за горами.

Мар’яна принесла чисту постільну білизну і допомогла Ірині розкласти диван.

— Ти їсти хочеш? – запитала вона малечу, а та лише заперечно замотала головою у відповідь. – Гаразд, тоді спати лягай. Уже пізно!

Іра трохи полежала з донькою, поки та заснула, а потім пішла на кухню, де гостинна господиня вже заварила чай.

— Тобі бутерброд зробити?

— Ні, дякую! Апетиту зовсім немає!

— Ну, хоч чаю попий. У мене печиво смачне є!

Іра зробила кілька ковтків, подивилася на Мар’яну, а потім сказала:

— Леонід мій зовсім з глузду з’їхав! Я прийшла додому, а він розкричався, накинувся на мене з кулаками. Я ледве втекла! Навіть речі не змогла забрати…

— І що раптом на нього найшло?

— Я сама нічого не зрозуміла. Кричав якусь нісенітницю! Щось про доньку. Мене обзивав останніми словами. Так прикро!

— Навіть не уявляю! – чесно сказала Мар’яна.

Їй ніколи не доводилося бувати в таких ситуаціях. Нещодавно вона й сама розлучилася, але вони зі Стасом розлучилися мирно і спокійно. Друзями, щоправда, не залишилися, але й ворогами теж.

Навіть страшно уявити, що переживає жінка, коли чоловік з нею так поводиться. Щоправда, у випадку з Ірою, швидше співмешканець. Вони так і не розписалися. Про це Мар’яна вже знала з їхніх розмов.

— Ну гаразд, ти не переживай. Усе буде добре. Лягай спати, завтра ж на роботу!

Вранці Іра попросила Мар’яну, щоб вона підвезла їх до дитячого садка, а потім дівчата разом поїхали на роботу. Майже весь день довелося допомагати Ірині підганяти хвости. Вона сяк-так замазала обличчя, але боялася зайвий раз показувати людям на очі.

Вони працювали в одному супермаркеті. Мар’яна була керуючою, а Ірина продавцем-касиром, але сьогодні їй дозволили побути на фасуванні, щоб не малюватися на публіці.

Після роботи Іра пішла раніше. Вона брала неповні зміни, щоб встигати забирати доньку з дитячого садка. Мар’яні довелося дати їй ключі, щоб вона змогла потрапити у квартиру.

Повертаючись додому, Мар’яна зателефонувала своїй квартирантці, щоб попередити, що скоро буде, і попросити, щоб та поставила чайник. Надворі холодно, горло трохи дерло, хотілося гарячого чаю. Тільки от Інина не брала слухавку.

Другі ключі Мар’яна не здогадалася взяти, коли йшла з дому. Уранці все робили в такому поспіху, що багато про що не встигли подумати. Зараз би вони їй стали в пригоді.

Вона підійшла до будинку і подзвонила в домофон, але їй ніхто не відчинив. Вона подзвонила ще раз, знову тиша. Здогадалася, що можна попросити сусідів, щоб відчинили. Зателефонувала тітці Даші поверхом нижче. Вона здивувалася, але сусідку впустила.

Мар’яна підійшла до своїх дверей і подзвонила в дзвінок, знову тиша. Звідкись із квартири долинали звуки телевізора, але їй ніхто не відчиняв. Вона тарабанила в двері кілька хвилин, коли раптом вилетіла перелякана Іра в одному рушнику.

— Вибач, вибач, вибач! Я хотіла прийняти ванну. Всунула у вуха навушники, нічого не чула! Вибач, будь ласка!

Мар’яна дуже розлютилася, але сваритися не стала. Ірина виглядала такою винуватою. Гаразд. Мабуть, і справді випадковість. Гарячий чай допоміг зігрітися і розслабитися. Ірина весь вечір вибачалася, а перелякана Рита ховалася в кутку, немов це вона була винна, а не її мама.

Наступний день пройшов у такому ж дусі. Вечорами начебто тихо і спокійно, тільки ранок метушливий. Мар’яна все поривалася запитати, що Ірина планує робити далі, але та все відмовлялася й уміло змінювала тему розмови.

У п’ятницю «подруга» вже прямим текстом сказала:

— Ти ж казала, що ви всього на кілька днів!

— Ми тобі так заважаємо?

— Не сказала б, але завтра п’ятниця. У мене побачення з чоловіком. Зазвичай ми зустрічаємося в мене…

— Ну, може, цього разу до нього сходите? – з винуватою посмішкою запропонувала жінка.

— Це точно не варіант. Ірино, ти взагалі щось плануєш на майбутнє? Шукаєш квартиру?

— Звісно, шукаю! Але поки що нормального варіанта не знайшла. Мені ж треба, щоб без агентства і недорого…

П’ятничну зустріч довелося скасувати, хоча Мар’яна не дуже через це зраділа. У суботу вранці вона за звичкою хотіла поспати подовше, але о восьмій ранку її розбудила маленька Рита. Вона смикала її за руку кілька хвилин, поки тітка не прокинулася, а потім подивилася своїми сумними оченятами і запитала:

— А є щось поїсти?

Мар’яна дуже здивувалася. Коли вона вийшла у вітальню, то виявила, що Ірини немає вдома. На столі лежала записка.

— Повернуся за дві години. Поїхала дивитися квартиру.

Ну, хоча б причина нормальна. Дивись, сьогодні й з’їдуть від неї.

Мар’яна погодувала Риту, а потім та попросила їй увімкнути мультики. По телевізору їй не хотілося, попросила на ноутбуці, мовляв тато раніше давав подивитися.

Глянувши на свій макбук, Мар’яна з побоюванням поставила його на диван перед дівчинкою і ввімкнула ті мультики, які вона просила. Спочатку все було добре, але незабаром після якоїсь сцени Рита почала бити руками по екрану, захищаючи когось із головних героїв.

Вилетівши зі спальні, почувши дивні звуки, Мар’яна отетеріла від побаченого. Вона одразу ж забрала у дівчинки свою іграшку і сказала більше не чіпати.

Рита образилася і надула губи. Втупилася носом у подушку і так пролежала, поки не повернулася Ірина.

— Що у вас тут сталося? – запитала вона, побачивши ображену доньку.

— Нічого, мій макбук не поділили.

— Мультики просила подивитися?

— Так, а потім почала бити руками по екрану!

— Він цілий?

— Так, слава богу!

— Ну, гаразд! – відповіла Іра, немов нічого страшного не сталося.

У принципі, так воно й було. Адже не вона купувала його більше ніж за сімдесят тисяч гривень.

— Ти знайшла квартиру?

— Ні, там такий сарай, що жити не можна. Таргани пішки ходять, багнюка скрізь! Я тістечка заварні купила. Підемо чай пити?

Ірина знала, як сильно Мар’яна їх любила. Немов намагалася її задобрити солодощами. Жінки пішли на кухню, Рита від чаю відмовилася. Вони базікали хвилин двадцять, а коли повернулися у вітальню, то побачили картину маслом.

Маленька гостя десь роздобула маркер і малювала ним на шовкових шпалерах. Щоправда, не картини, а якісь карлючки, наче намагалася спеціально їх вимазати сильніше.

Побачивши це, Мар’яна завмерла. У неї навіть подих перехопило! Це вже перебір! Впоравшись з емоціями, вона підбігла до дівчинки і забрала в неї маркер, дивуючись, що цього досі не зробила її мама.

Ірина тільки стояла в дверях і швидко кліпала очима, немов лялька. Мар’яна повернулася і подивилася на неї з обуренням.

— І що тепер робити?

— Мар’яно, але це ж просто шпалери!

— Ти навіть не поясниш доньці, що так робити не можна? – обурено запитала Мар’яна, згадуючи, що відвалила за ремонт купу грошей.

— Поясню, але трохи пізніше. Вона і так налякана!

Тільки от маленька Рита стояла біля стіни і радісно реготала, немов її хтось лоскоче. Якийсь явний дисбаланс. Чи Ірина намагалася зробити з подруги дурну? Не вийде!

Розбита чашка минулого ранку – це дурниця. Розлите молоко по всій підлозі – теж дрібниця. Побитий ноутбук – прикро, але можна пережити, зціпивши зуби, але стіни, помальовані маркером, стали останньою краплею.

— Ти мене вибач, але я гостям більше не рада! – обурено сказала Мар’яна, дивлячись їй прямо в очі.

— Ти що нас виженеш? – здивовано і злякано запитала Іра.

— Ти попросилася пожити на два дні. Я тебе прихистила. Два дні закінчилися. Не хочу чекати, поки твоя донька всю квартиру мені загадить!

— Вона ж ще маленька! Навіщо ти так кажеш?

— Вона твоя донька, а не моя! Якщо ти її не виховуєш, це не мої проблеми. Ірино, протягом години ви маєте піти!

Іра ще півгодини намагалася вмовити Мар’яну, щоб та їх не виганяла, але марно. Нічого не допомогло. Не придумавши нічого кращого, вона зателефонувала своєму Льоньці і попросилася назад.

Підслухавши шматочок розмови, Мар’яна зрозуміла, що він застукав її за листуванням із якимось мужиком. Дуже відвертим листуванням, тому і в око дав, тому і з дому вигнав, але все-таки потім вирішив пробачити і прийняти назад.

— Я думала, що ми подруги! – ображено сказала Ірина, взуваючись. – Я від тебе такого не очікувала!

Мар’яна зачинила за ними двері й видихнула від полегшення. З такими друзями і вороги не потрібні. Краще вже жити одній, але без зайвого нервування.

КІНЕЦЬ.