– Свахо, ви не хвилюйтеся, як вам треба буде, то ми зробимо акцію, – невдало пожартувала свекруха моєї дочки.

Я ж тоді значення не надала, хоча було таке чути неприємно, а за пів року мій Степан згас, як та свічка.

Я не хочу до сватів більше їхати. Нехай ображаються, вибачаються, мені все рівно. Я виню їх в тому що сталося і не знаю, як маю тепер далі жити.

Наша зі Степаном дочка вийшла заміж. Ми зі сватами бачилися, але не часто. В них свій бізнес, продуктова крамничка в районному центрі.

Весілля ми молодятям влаштували гарне, багато свати допомогли, бо живуть вони в гарному і великому будинку, їздять по курортах. Але я не заздрю, хто на що заслуговує те і має.

Мене інше зачепило.

Одного разу, коли ми були в гостях, свати похвалилися, що відкрили ще один магазин, але вже не з продуктами, а з ритуальними послугами.

Я похвалила сватів, бо такі молодці, не бояться, розширяються, а сваха візьми та й ляпни нам: “Свахо, як треба буде, то не хвилюйтеся, ми вам хорошу знижку зробимо.

Цей жарт явно був недоречним і мені було якось не по собі.

Але приїхавши додому все забулося.

Але через пів року з мого Степан стебелиночка лишилася. Покинув він мене одну однісіньку. В дітей своє життя, а мені тепер як жити?

Як тільки все сталося зі Степаном, я відразу подумала на сватів. Їх слова справдилися, вони нам “знижку зробили”.

І ось тепер я боюся до них їхати. В свахи був день народження, діти казали, що по мене заїдуть, а я шукаю найменшу причину їх не відвідувати.

Як ви гадаєте, чи могли вони тими словами таке притягнути? Чи я сама себе так накручую?

Джерело