Свекрусі не догодити! І коли ніхто не біжить їй догоджати, вона сама вигадує, як і що має бути у людей.

Мати чоловіка раділа б, якби інші люди жили за її вказівкою, та обирали тільки ті фломастери, від яких вона фанатіє.

Свекруха, зважаючи на все, не хоче визнавати, що на смак і колір товаришів немає. Матері мого чоловіка не подобається леопардовий принт, тому всіх жінок, дівчат і бабусь у вбраннях з таким принтом вона вважає дурепами, які не мають ні смаку, ні почуття стилю.

Причіпки були й до машин, але платівку жодного разу не заїдало. Приїхати, облаяти, забути – за такою схемою жила свекруха.

Ми будинок купили, вона приїхала, висловила, що ніколи в житті цей конкретний будинок не купила б і заспокоїлася. Більше про наш дім нічого не казала.

Побачила мою весільну сукню, словесно обгидила, і більше про неї не згадувала. На машинах стався збій! Купили ми з чоловіком дві машини. Разом до автошколи ходили, разом іспити складали, разом поїхали по залізних коней.

Один автосалон, одна марка, однакові комплектації, але різні кольори кузова. Чоловік захотів білу, а моя душа лежала більше до чорної. Купили, оформили, страховки зробили. Були задоволені до запаморочення!

– Якось дивно. Вам навпаки треба: синові – чорну машину, тобі – білу. Так буде краще, – заявила свекруха.

Ми з чоловіком посміялися від душі. Їй, може й дивно! Їй, може, й видніше, хто на якій машині має їздити.

Але вчилися ми, вибирали ми, купували ми за свої кошти, тож усі, кому дивно і видніше, хай йдуть, якомога далі!

За наступні кілька років ми з чоловіком багато разів чули зітхання свекрухи про неправильність наших машин. Вона навіть весілля сюди якось приплела:

– Наречений у чорному, наречена у білому – гарно, а наречена у чорному та наречений у білому – викликає подив.

– Так, мамо. Ділімо всі машини за кольорами! Буде дві категорії: жіноча – білі, червоні, рожеві, а чоловіча – чорні, сині, сірі. І штрафи, мамо, великі штрафи, якщо жінка сіла за кермо авто «чоловічого» кольору! – знущався з неї чоловік.

– Ти дурень? – Ображалася свекруха.

З’явився у нас син. Коли трохи підріс, сестра віддала йому рожеву машину. У неї донька, тож машина рожева. У нас біля будинку облаштували дитячий майданчик і місце для катання на велосипедах.

Рожева машина нікого з нас не бентежила. Яка різниця! Так, якби самі купували, то рожеву б не взяли. Відмовлятися від безплатного підгону лише через колір? Навіщо?

Ім’я нашої дитини свекрусі також не сподобалося – Остап. Вона висловилася, я “дохідливо” відповіла, і більше тему не порушувала.

– Не розумію, вона що, про машину мріє? Раз ніяк не могла дати спокій кольору наших машин?

– Ну зрозуміло, – сказала свекруха, побачивши транспортний засіб онука. – У вас сприйняття кольору через п’яту точку.

– Через п’яту, кажете? – Чоловіка задовбали зауваження та думки матері. І якщо вона впевнена, що біле і рожеве для жіночої статі, то для чоловіка це стало найважливішою інструкцією при спілкуванні з матір’ю.

– Сірі шпалери? Мамо, навіщо? Взяла б білі. Або рожеві. Холодильник чорний? Некрасиво, мамо, ти ж дівчинка. Потрібен білий.

– Чому сіре пальто? Де біле? Тобі терміново потрібне біле. Сині нігті, мамо? Ти як чоловік! Наступного разу роби білі!

Як тільки свекруха відкривала рота, щоб проїхатися кольором наших залізних коней, чоловік відразу ж включав режим ідіота і тараторив, засуджуючи, та даючи поради. Тільки тоді свекруха дала спокій нашим автівкам, та іграшці сина.

А ще, свекруха ображалася та огризалася, мовляв, не наша собача справа, якого кольору лак на її нігтях, чи шпалери в її квартирі.

А нам у праві на вибір кольору нашого майна, вона чомусь постійно заперечує. Безглуздо це! Не знаходите?

КІНЕЦЬ.