– Завтра мати приїде, – повідомив мені чоловік.

Я з логікою дружу! Завтра звичайний день, жодних днів народження немає, всі, дякувати богу, живі, син не захворів. Просто у гості?

Якщо просто у гості, то з цим у нас проблема! Моя свекруха в сто разів гірша за будь-якого непроханого гостя, бо поводитися зовсім не вміє!

Їй краще знати про все, що у нас повинно бути вдома! Якого рівня порядок має бути, які продукти на полицях холодильника шкодять здоров’ю всієї родини, і так – куди не кинь око, нова причіпка, та повчання.

Приїжджала, якось, вона до нас кілька разів, мені з лишком цього вистачило!

Я тоді чоловіка попросила, щоб він поговорив із матір’ю про культуру візитів у гості. Але чоловік успіху на цій ниві не досяг!

Тоді довелося опуститися до шантажу. Я всіх попередила, якщо свекруха в гості до нас їздитиме і буде мене скрізь носом тикати, я піду!

Мій дім – моя фортеця! Якщо це інакше, то сенс триматись за такий будинок?

Коли у нас з’явився син, свекруха стрепенулась, заявила, що приїжджатиме і допомагатиме. Чоловік у мене, в деяких аспектах, бевзь, він порадувався, що без допомоги я не залишусь.

Її “допомога”, лише ховається за таким обнадійливим словом, за фактом – це шкідництво та втручання. Довелося нагадати, що якщо вона з’явиться, і буде мені дорікати – я піду!

Без підколупок з боку свекрухи не обійшлося. Син хворів, хворів часто. І я була б рада, якби хтось приїхав та допоміг. Але кликати свекруху? Ні!

А вона, дізнавшись про хворобу онука, зловтішалася:
– Ще вчора приїхала б, але самі не пускаєте! Раз не пускаєте, колупайтеся самі.

Колупалися, зате нерви ніхто не псував.

Коли син пішов у перший клас, ми його водили до школи, у них були умови для навчання. Ми переїхали в інший район міста, купили більшу квартиру.

Зараз він вже другокласник. У місцевій школі умов для навчання офлайн немає, тож він буде навчатися дистанційно.

Вечір, коли чоловік повідомив, що мама приїде, якраз був напередодні першого дня дистанційки. Зрозуміло, свекруха вирішила приїхати не просто так.

За офіційною версією, проконтролювати, щоб дитина не проспала, змогла під’єднатися і не відволікалася.

Це чоловік із мамою телефоном поговорив, обговорили вони новину про віддалення. Вирішили вони, що у вісім років син сам не впорається.

– Не приїде, – відповіла я чоловікові.
– А якщо…

– Не якщо! А так і буде! Вона тільки язиком теліпати вміє! Нічого, сам навчиться.

Наступного ранку ми з чоловіком розбудили сина, він поїв, свекрухи так і не було. Навіщо було язиком ляпати, та супербабусю вдавати?

Ще раз пояснили, що треба робити, та поїхали на роботу. Син не зовсім впорався – заснув під час останнього уроку.

Увечері ліг спати раніше, наступного дня все було чудово. Впорався. Молодець! І жодних контролерів не знадобилося!

Свекрусі плювати на онука! Навіщо тільки вдавала ображену, коли її допомоги ми не приймали? Якби вона хотіла, то ніякі заборони не були б перешкодою!

Ви зі мною згодні? Їй просто потрібний був привід для скарг та пліток!

КІНЕЦЬ.