Свекруха все про щастя свого сина турбується! Будь-яка друга раділа б, що у її дорослої дитини все добре, а цій все не так!

Якось виїжджали ми з чоловіком на рік до іншого міста. Чоловікові запропонували навчання, плюс підвищення, з умовою повернення після здобуття знань та досвіду.

Я вважала, що це нам у плюс, тому без роздумів звільнилася і вмовила чоловіка їхати. Рік в іншому місті я працювала, чоловік теж пропадав на роботі. За житло ми не сплачували, нам його надав роботодавець чоловіка.

Коли чоловік відучився, ми поїхали додому. Цілий рік ми за оренду не платили, гроші відкладали, тому накопичили майже триста тисяч.

У рідному місті свого житла ми не мали, тому орендували до від’їзду, та продовжили орендувати після повернення.

Триста тисяч було, взяли ще стільки ж споживчого кредиту, та вирушили за іпотекою. Чоловіка поставили на керівну посаду, зарплата стала більшою, я працевлаштувалася.

Здійснилася наша мрія – у нас є своє житло! Ми були дуже раді. Почали думати про дитину.

Мати чоловіка забороняла нам одружуватися, мовляв, молоді ще. Виїжджати на рік забороняла, боялася залишитись сама. Син у неї єдиний, більше у неї нікого немає.

Є! Сестра у свекрухи є, племінниця, тітка, але з ними свекруха зіпсувала стосунки, вона токсична. Коли ми повернулися, та хотіли взяти іпотеку, вона й сюди встромила свій писок.

Говорила, щоб ми все скасували, та думали головою. Каркала, що по світу підемо, якщо без роботи залишимося, квартиру заберуть, ми все втратимо.

– Куди квапишся? Встигнеш ще – це улюблена фраза свекрухи!

Я знаю, що чоловік важко виносить свою матір. Любить, але правді у вічі дивиться, наївних надій не плекає. Він визнає, що мати важка людина, що з нею важко.

Терпить, але в межах розумного, тому що вона його мати, і інший у нього немає. Свекруха хотіла б, щоб він жив за її вказівкою, але чоловік сам знає, що для нього краще.

Свекрухи в нашому житті не так багато, як могло б бути, якби чоловік був трохи наївнішим. За роки шлюбу бачила її разів двадцять, не більше.

Здебільшого, стаю свідком телефонних розмов чоловіка з мамою. Бачу, як він невдоволено цокає, коли бачить її номер на екрані телефону, чую, як тролить її, та намагається швидше завершити розмову.

Я для свекрухи пусте місце. Даремно її син зі мною одружився. Це я його на рік від неї забрала! Це я йому на шию накинула іпотечне ярмо!

Це я зібралася кожного року по дитині приводити, та сидіти разом із виводком дітей на шиї чоловіка!

Близько року ми дуже хотіли, щоб у нас була дитина, все для цього робили, але все марно. Ми навіть записалися в приватну клініку до лікаря, але сходити у нас не вийшло, бо я захворіла.

Депресія накотила, ще на роботі проблеми виникли. Почувалася розбитою і втомленою. На цьому підґрунті, почала жерти. Погладшала, але швидко схаменулась, сіла на дієту, за пів року повернулася до своєї ваги.

У той час, коли я була на дев’ять кілограмів важча, ніж зазвичай, свекруха вирішила, що я в положенні. Бачила вона нас у торговому центрі.

Відразу підійшла, презирливо на мене подивилася, у чоловіка запитала, як він цього припустився, це помилка, які діти, якщо ми ось-ось станемо безпритульними.

– Моя дружина не в положенні. А якби й була, то це не твоя справа, мамо, – сказав чоловік. – До речі, привіт! І до побачення!

– Слава Богу! Це жир, а не дитина! – раділа нам услід свекруха.

Єдиний раз у житті бачила людину, яка щиро раділа чужому жиру. У неї був такий вигляд, ніби вона вирішила зайти в найближче кафе і підняти келих на честь мого жиру!

Я схудла, змінила роботу. Ми перестали думати про дитину. Вирішили, що само собою все вийде. В інтернеті прочитали, що три роки можна не хвилюватись.

От і не хвилювалися, домовившись, що якщо за три роки нічого з цим не вийде, то тоді вже до лікаря підемо.

Але Бог на світі є, і він нас почув! Я в положенні! Чоловікові знову запропонували вирушити до іногородньої філії.

Цього разу все кинути та вирушити разом, було проблематично: іпотека, моє цікаве положення, ще мені моя робота подобалася, я не хотіла її втрачати.

Чоловік поїхав один, але у вихідні повертався додому. Вісім годин на машині в один бік.

Коли у нас з’явився малюк, чоловік узяв відпустку, щоб бути поряд з нами. Матері він теж повідомлення надсилав. Але вона відповіла, щось гидке, чоловік теж відправив їй шпильку.

До нас вона не примчала, мабуть, остаточно розчарувавшись у недолугому синові. Дзвонити рідше стала.

Чоловік планував повернутися до рідної філії за першої ж нагоди, але в результаті звик. Персонал, зарплата, житло – його все влаштовувало, все йому подобалося.

А мені тут подобалося. Довго обговорювали переїзд, але вирішили, що нічого не варто змінювати.
Так і живемо.

Усі свята, вихідні, довгі вихідні, відпустки – чоловік проводить удома. У будні, ми з дитиною живемо вдвох. З чоловіком щовечора на відеозв’язку.

Він вечерю готує, я вечерю готую, ми розмовляємо. Вже звикли, що шлюб у нас став такого формату, більш гостьовий. Нам зручно!

Це не на вічно, чоловік повернеться, а поки що, коштом його нинішньої зарплати, ми забезпечуємо наше майбутнє.

Свекруха активізувалася. Вона впевнена, що ми з її сином у неофіційному розлученні. Впевнена, що він зрозумів, що весілля, іпотека та дитина були помилкою, тому втік від нас.

Але, оскільки він порядний, то приїжджає дитину відвідати. Чоловік прямо запитав у матері, чи не збожеволіла вона, раз видає бажане за дійсне. А потім вирішив забити: живе людина, радіє, нехай живе та радіє!

Дивна жінка моя свекруха! Я сама мама, дитину люблю, бажаю йому щастя. Я не розумію, як можна лізти в життя іншої людини, бажати, щоб людина жила інакше, не так, як хоче жити сама. Це ж повне марення!

Якби не те річне відрядження, то чоловік, можливо, так і був би пересічним співробітником зі скромною зарплатою.

Якби не шлюб, то він, можливо, був би самотній. Самотній, бездітний, бідний, без житла – так свекруха уявляє щастя свого сина? Сто відсотків, тільки туди треба ще один пункт додати: той, хто живе з мамою!

Навіть, якщо ми розлучимося, та житло доведеться ділити, це знову іпотека! Для дитини він буде недільним татом! Теж щастя, на думку свекрухи?

Як можна не радіти, коли у твоєї дитини все добре? Я цього не розумію! І у вас є такі “мами”, чи тільки нам так пощастило?

КІНЕЦЬ.